Ми  всі поголовно щосили нині прагнемо на Захід, у Європу – подалі від колишнього “совка” і його атрибутів: фуфайок, кирзових чобіт, плодово-ягідного “чорнила” за 1 крб. 02 коп., синюшних, худющих і ледь обскубаних кур в магазинах, порожніх полиць в них же і меню “общепитовских” їдалень. Досягти тамтешніх стандартів життя, соціальної захищеності,  якості медицини, стану доріг, словом того, що об’єднане поняттям “добробут”, проблематично, але ілюзію суто зовнішньої подібності (“І ми, Химко, люди”) створити можна. І ось уже з’являється імпозантна будівля, на якій написано ні багато, ні мало – Rich Town. Гармонійне, скажу вам, видовище: зовсім неподалік тітоньки й бабусі продають молоко і сир, ретельно підраховуючи кожну гривню, а над ними в усьому своєму сліпучому блиску – Rich Town.  Написати по-нашому – Багате Місто – буде якось не надто скромно і занадто претензійно, а от “по-ненашому” – можна. Хто прочитає і зрозуміє – можливо, посміхнеться. Але прочитає і зрозуміє  не кожен…

Ще один яскравий атрибут з царини “Made in Nenashe” – мережа ресторанів McDonalds, яка вже давно розкинулася по світу, а 20 років тому почала завойовувати й Україну. Від травня 1997 р. і до жовтня нинішнього року, якщо вірити Вікіпедії, в 19 містах і навіть одному селі України діє 88 ресторанів з великою стилізованою  буквою М на фасаді. Останнім у цьому переліку наразі фігурує наше місто. Втім, дієслово “діє” для тернопільського “Макдональдса” тривалий час було  радше з царини Future Indefinite. Відкрити його планувалося ще до Дня міста, відтак радісна подія була “пересунута” на пізніше, аж поки не з’явилося повідомлення, що сьогодні, 24 жовтня чергове дітище McDonald’s Corporation гостинно відчинить свої двері усім “алчущим і жаждущим”.

Було б перебільшенням стверджувати, що перспективу появи нового закладу всі мешканці “файного міста” зустріли одностайним схваленням. Залишимо дещо осторонь тих, у кого танк на постаменті зі стволом, спрямованим “На Берлин!”, викликав ностальгійні спогади. У молодшого покоління тернополян знайшлися свої “pro” і “contra” посланця з-за океану. Ті, хто виступав проти будови, наголошували на тому, що “ніде у цивілізованому світі не забудовують площі та майдани”. І що парковки знищать зелені насадження. Власники торгових закладів поблизу теж були не в захопленні від майбутнього “сусіда”. Свій голос у хор “протестантів” додали і палкі прихильники здорового харчування, для яких пропонований “Макдональдсом” fast food – наче червона шматина для бичка у липневій іспанській Памплоні.

Натомість адепти новобудови привертали увагу до всіх інновацій, що їх пропонуватиме заклад. “Ресторан буде нового формату з досвідом майбутнього”, – так у дещо “ребусному” стилі охарактеризувала його одна з топ-функціонерів. У цьому новому форматі – термінали самообслуговування, новий  принцип роботи касової зони, дитяча гірка, послуга “McDrive” для відвідувачів на автомобілях ( уявляю собі самовпевнену пику в окулярах, яка чекає, розвалившись на сидінні, поки його культурно обслужать…). Наголошується і на вдалому виборі місця: поруч – ТНЕУ, і загалом, зручно для тих, хто в’їжджає, або ж виїжджає з міста. Майбутній персонал, як обіцяють, буде володіти комунікаційними навиками й виявлятиме незмінні ввічливість і доброзичливість. З цими “фірмовими” достоїнствами “Макдональдса” мені, до речі, довелося познайомитися під час першого (і досі єдиного) відвідування “царства фаст-фуду” в Одесі. Дівча у фірмовій блузочці і з акуратною візиточкою з написом «Алена» раптом підняло руку і чистісінькою українською проспівало: «Є вільна каса!», додавши сліпучу, типово американську усмішку. «Мабуть, таки добре поставлений тренінг персоналу», – подумав я тоді, прямуючи до столика з тацею, на якій лежав стандартний гамбургер, стандартний пакетик картоплі-фрі та стандартна «Кока-кола». Їхній смак теж був стандартним. Уже виходячи з «Макдональдса», знову почув: «Є вільна каса».  Цього разу – з вуст миловидного створіння зі значком «Світлана». А коли  відразу  після трапези знову занурився у неповторний  одеський жаргон (“Я тебя прошу – не расчесывай мне нервы!”) і пройшовся доволі засміченими вулицями “жемчужины у моря”, отой “Макдональдс” видався мені якимось чужерідним тілом, імплантованим у незвичне і не зовсім природне  для нього середовище.

Припускаю, схожі враження будуть після відвідин його тернопільського “клона” – після виходу з нього західна цивілізація для багатьох закінчиться…

Ігор Дуда