Навколо Почаївської Лаври знову плетуть інтриги? – звернення настоятеля

На адресу інтернет-видання From-UA надійшло звернення Намісника Свято-Успенської Почаївської Лаври Володимира. Наводимо його повністю:

Дорогі брати, сестри і співвітчизники!

Мені як наміснику Свято-Успенської Почаївської Лаври, в першу чергу – ченцеві, в ці дні, що передують Великому посту, найменше хотілося б говорити про суєтне і мирське. Але події, що відбуваються останнім часом навколо нашої святині, змушують це робити.

Славна і велика історія Почаївської Лаври сягає своїм корінням в глибину століть. Сама Пресвята Богородиця обрала це світле місце, щоб саме тут відкрити змученому, стражденному люду скарбницю Благодаті Господньої. Цариця Небесна вперше з’явилася на Почаївській горі в 1240 році – і з тих пір до наших днів тут нескінченний потік Божих Дарів. Святині Почаєва відомі і шановані у всьому християнському світі. Люди знаходять тут умиротворення, відраду і розраду свом змученим душам. У святих Таїнствах Православної Церкви ллються зцілюючі сльози покаяння, очищення і відродження душі людської. Є щасливці, хто повертається звідси живим свідком справжнього Божого Дива.

Однак наскільки велика могутня всеперемагаюча сила цього богообраного місця, настільки сильні і нав’язливі спокуси. Сили безбожні не залишають у спокої Почаїв, все норовлять привнести розбрат і смуту. З перших днів української незалежності на Почаївську Лавру пильно і неприязно дивиться місцевий – тернопільський обласний політикум. Змінюються назви партій, приходять і йдуть уряди і президенти. Але ніщо не змінюється в риториці місцевої влади. І в Тернопільській облраді, і в регіональних засобах масової інформації, і на мітингах за участю населення постійно звучала і звучить одна й та ж тема: Почаївська Лавра належить «не тій» конфесії. Комусь раптом не подобається, як в Лаврі служиться, співається, як проповідується. Або – як тут йдуть справи житейські, проходять ремонтні роботи, будуються нові храми … Та мало що ще раптом починає обурювати цих людей.

12 січня 2012 у Верховній Раді зареєстрований законопроект № 9690, який передбачає повернення церковних споруд Почаївської Лаври, відібраних радянською владою, її законному власнику. Тобто – канонічній Українській Православній Церкві в особі релігійної громади чоловічого монастиря Свято-Успенської Почаївської Лаври.

Про яке повернення йде мова? Нагадаю, що в 60-х роках минулого століття атеїсти-безбожники намагалися розігнати братію монастирську, закрити Лавру, спопелити її силу духовну і перетворити її на музей. На що тільки не йшла влада, щоб досягти своєї мети: одних ченців запроторювали в катівні, інших – в психлікарні. Когось – зовсім вивозили на вокзали або в довколишні ліси. Застосовувалися всі – навіть найбільш нелюдські методи – аби змусити людей, відданих Богу, покинути монастир. Обитель майже спорожніла: з 150 насельників залишилося лише 15. Особисто знаю сповідників тих часів, яких державна каральна машина неодноразово позбавляла волі за те, що вони відмовлялися покидати це святе місце. Але з волі Божої люди, переживши вигнання, знову поверталися в обитель. Милістю Божою, сповідницьким мужнім подвигом Лавру відстояли. Її не змогли закрити. Однак лаврські приміщення і лаврське майно було конфісковано.

Ви знаєте, що було на території Лаври до 2000 року? Давайте згадаємо. У приміщеннях, відібраних державою у Лаври, цинічно розмістили … музей атеїзму! А також – медичні установи: лікарні загальної практики і неврологічну лікарню з її адміністративним корпусом, поліклініку, до того ж – аптеку і навіть пральню. І це ще не все! Тут же з’явилися і інші заклади, ніяк не пов’язані з медициною: РТП, ПМК, сільгоспхімія, сільгосптехніка та багато інших організацій. Деякі приміщення просто віддали під житловий фонд.

Влада конфіскувала не тільки будівлі – було відібрано численне майно і землі. Цього нам вже ніхто не зможе повернути.

Що далі? Кілька Соборів: Успенський, Троїцький, Дзвіниця, Монастирські келії з 1960 року були передані монахам в платну оренду. І це ще не все: крім плати за оренду, монастирю доводилося постійно витрачатися на капітальні та поточні ремонти.

А тепер давайте згадаємо, як зароджувався монастир. Кому ж воістину належить його майно?

Ченці заселяли пустинні місця і печери для усамітнення від світу і молитов. Народ йшов до них – народу потрібні були спілкування, поради. Люди вносили посильну лепту, давали кошти на молитви. Саме за ці монастирські гроші будувалася обитель. Думаю, ні в кого немає сумніву, що все монастирське майно було і є власністю монастирської сім’ї. Якщо люди жертвували, то вони робили це за покликом серця, за волею Божою, без корисливих цілей – на славу Божу. І незважаючи на все це, майно, як ми знаємо, було конфісковано і з ченців потім ще й брали – вдумайтеся! – Орендну плату.

З проголошенням незалежності української держави, здавалося б, ситуація мала змінитися. Україна засудила тоталітарну політику колишнього Радянського Союзу. Президентами країни були видані відповідні Укази і розпорядження, згідно з якими Церкви повинно було бути беззастережно повернуто все її майно. На підставі цих документів в західному регіоні були повернуті в користування культові споруди всіх конфесій. Всім – окрім канонічної Української Православної Церкви.

Наведу такі приклади. Обласна держадміністрація в Тернопільській області станом на 1 січня 2003-го року передала у власність парафіях Української Греко-Католицької Церкви 669 храмів. З них, до речі, 264 є пам’ятками історичного значення. У Львові Греко-католицька громада отримала у власність стародавні пам’ятники історичного та культурного значення: Собор святого Юра, Онуфріївський монастир, Преображенський собор, церкву святого Андрія та ряд інших храмів і церковних споруд. Цікаво, що у зв’язку з цим ніхто не дискутував, не проводив громадських слухань, не обурювався.

А що ж Почаївська Лавра, святе місце українського православ’я? Милістю Божою, стараннями братії ми з 2000-го року домоглися права на безкоштовну оренду власних лаврських приміщень. Недруги православ’я, проте, спробували нас роззброїти: споруди Лаври були передані у ведення Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника. З Божою допомогою нам вдалося вийти з нього в 2003-му році. Потім ще одне випробування. Лаврські споруди передаються на баланс Держкомітету у справах будівництва і архітектури. І щоб в подальшому ці споруди не можна було повернути їх законному власнику – Церкви – в 2008-му році їх вносять до переліку об’єктів, які не підлягають поверненню.

Тоді з ініціативи братії Лаври і був зареєстрований згаданий законопроект № 9690 від 12 січня цього року – для того, щоб відновити історичну справедливість.

Що ж ми бачимо? У Тернополі організовується ініціативна група, яка пише звернення до керівництва держави з вимогою заблокувати цей документ і знову повернути в зону заповідника лаврські споруди, виведені з нього до цього. Хто ця ініціативна група? Хрістопредателі, єретики, розкольники. Інших визначень у мене немає. Спекулюючи на національних почуттях людей, ці «патріотичні яничари» твердять нав’язливу стару тему, абсурдну за своєю суттю: «Московська церква», «москалі», «національну святиню вивозять в Москву».

Чи мають під собою підставу такі твердження? Ні. Вони абсурдні. Пояснюю. З 1990-го року Українська Православна Церква є канонічно незалежної і самостійної в своєму управлінні (Грамота Патріарха Алексія II від 27 жовтня 1990-го року). У своєму листі № 1338 від 20 грудня 1993 року до Міністра Юстиції Україні пану Онопенко В. В. Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II в черговий раз підкреслює: «Українська православна церква з жовтня 1990 року канонічно є незалежною і повністю самостійною у своїй управлінні. Якої-небудь адміністративно-фінансової підзвітності Московської Патріархії не існує. У зв’язку з цим ми заявляємо, що Московська Патріархія не має жодних претензій на яке б то не було рухоме або нерухоме церковне майно Української Православної Церкви ».

Для людей віруючих і розсудливих цього більш ніж достатньо, щоб зрозуміти, який статус нашої церкви. Отже, Українська Православна Церква – це єдина церква на території Україні, яка визнана світовим Православ’ям.

Але, на жаль, у наш лукаве час правда нерідко видається за неправду, а неправда – за правду. Про це сказано у Святому Письмі: «Все, що бажають жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть переслідувані. Злі ж люди і обманщики матимуть успіх у злому, зводячи й зведені бувши “(2 Тим. 3:12-13). Хочу звернутися до вашої пильності. Будьте уважні, отримуючи поширювану інформацію! Вмійте відокремити істину від провокації.

Почаївська Лавра – це православна святиня. Згадаймо ж її історію. Згадаймо, що заснували цю обитель не представники інших, чужих нам конфесій чи єретики із заходу, а – православні ченці, які прийшли сюди в 1237 році з Києва – «матері градів Російських».

Брати і сестри! Ми бачимо, як ворог роду людського, диявол, протягом всієї історії намагався внести смуту, знищити основи Православ’я, повставав проти Правди Божої, проти Святого Православ’я і взагалі – проти всього світлого, чистого, що вказує людині шлях до Господа, що дає йому можливість повірити в Бога і бути з Ним вічно.

«Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, тверді» (1 Кор. 16:13), «бо противник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути» (1 Петр. 5:8).