Ранок якогось британського сера, завдяки численним літературним джерелам, можна уявити цілком зримо.
Втім, справжній англійський джентльмен освічений в історії. І оця освіченість мала б йому підказати, що 75 років тому його дід так само десь у пабі за пінтою «Гіннеса» читав повідомлення про зустріч керівників провідних європейських держав у Мюнхені. Звіти про неї рясніли тоді оптимістичними прогнозами про мир і спокій для Європи, а британський прем’єр Чемберлен розмахував на лондонському летовищі підписаною ним у товаристві Гітлера та Муссоліні угодою і радісно сповіщав співвітчизників про те, що привіз їм мир. Старий британський аристократ, який звик дотримуватися правил чесної гри, навіть не підозрював, що його використали як ширму в брудних політичних ігрищах. Ігрищах, які невдовзі обернулися тяжкою бідою для Європи, в тому числі й Британії. Відсидітися за Ла-Маншем не вдалося, у кривавому горнилі світової бойні загинуло чимало англійських піхотинців, льотчиків, моряків; англійські міста зазнали значних руйнувань від нальотів «Люфтваффе». І все – через те, що у Мюнхені лідери Великобританії та Франції не проявили достатньої рішучості й не дали чітко зрозуміти Гітлеру, що агресія не минеться для нього безкарно. У них, за словами Вінстона Черчіля, був вибір між безчестям і війною. Вони обрали безчестя і отримали ту ж війну.
Незайве було б усе це пам’ятати їхньому нащадкові, чий голос має вагу десь на Уайт-холі. Пам’ятати і робити правильні висновки. Але…пора вже у клуб. Політичні бурі нехай клекочуть собі там, на континенті, а тут залишається непорушний розпорядок і розклад дня.
Ігор Дуда