Це, звичайно, чиста випадковість, але так якось сталося, що висловлювання двох відомих людей на прізвище Марчук з інтервалом в кільканадцять років викликали неабияке суспільне збурення.
Як на мене – людина щиро висловила те, що її болить. Не покривила душею, і під усім сказаним нею я (і, судячи з відгуків на публікацію, не лише я) ладен підписатися, оскільки мої власні думки цілком співзвучні. І те, що каже Іван Марчук, здається мені більш правдивим, реалістичним, ніж запевнення представників влади на кшталт “жити стало краще, але заждіть трішки – буде ще краще!”. Проте у соцмережах зустрічалося і таке: “Самозакоханий дідуган… сіра дріб’язкова особистість (особистість, здається, за визначенням не може бути сірою і дріб’язковою – І.Д.) …його необдумані ляпи працюють на руку ворогів України… наскільки треба бути недалеким, щоб говорити такі речі… Його останнє інтерв’ю повним ходом використовують вороги України. І нема нікого збоку, щоб пояснив старому, що він меле те що не треба”. Від цих дописів наче повіяло милим серцю екс-СРСР, зборами трудових колективів (добровільними, звичайно!), гнівним тавруванням “отщепенцев”, закликами “искоренить”, “выжечь каленым железом скверну”. І наче постає образ такого собі лисуватого, опецькуватого і вусатого суб’єкта (або ж навпаки – довжелезного, сухого і з сивою гривкою як у “сірого кардинала” КПРС М.Суслова), котрий раніше робив кар’єру на ідеологічному фронті “соціалістичної батьківщини”, а тепер ревно слідкує за тим, як би в очах зарубіжних симпатиків не потьмянішав світлий образ нової України, а кляті недруги не отримали раптом зайву підставу для своїх мерзенних нападок проти неї. Але, даруйте, невже українське лайно (в тому числі й в людській подобі) краще і естетичніше за будь-яке інше? Зовсім не впевнений… “Жодна добра справа не залишиться безкарною”, – іронічно стверджує приповідка. Виявляється, каратися можуть не лише добрі справи, а й елементарна людська правдивість і щирість. Нехай і для когось “нелегкотравна”. На щастя – не для всіх.
Як епілог, наведу ще один відгук на цей вистражданий монолог-сповідь І.Марчука: “Страшні слова, страшні тим, що це правда. Про це саме писала і Ліна Костенко: “Всі проти всіх. Ніхто ні з ким не згодний. Злість рухає людьми, але у бік безодні”.
Ось під цим точно підпишуся. Якщо треба – обома руками. І ногами теж.
Ігор Дуда