Ви, сподіваюсь, вже душевні рани зализали?
Й чому не вийшло вже про-а-на-лі-зу-ва-ли?
У декого, мабуть, донині жаль не спав:
“Я ж стільки їм всього наобіцяв…
Я ж по районах їздив й говорив відкрито:
“Мене оберете – не будете жаліти”
Я ж їм і церкву, і концерт, і міст,
І апарат он аж із Києва привіз,
Я їм – про вищі пенсії й зарплати
(Лиш треба правильно голосувати!)
Я їм – про новий курс і про люстрацію,
І про ту саму… як її – кооперацію,
Я ж в груди себе бив в сорочці-вишиванці,
Що задля них вставати буду рано-вранці
Й лягатиму вночі після трудів,
Хіба я цього їм не говорив!?
Я закликав з усіх білбордів: “Stop_реванш”-
Чомусь на заклик мій не зважив люд той наш…
Я ж їм про мову, про ЄС і НАТО
Наговорив настільки вже багато,
Що у самого пересохло в роті
Вони ж, немов ті горобці на плоті,
Гуртом сиділи, усміхались і кивали,
Але за мене… не голосували
Чому? Чим їх я мав переконати?
І що забув їм ще пообіцяти?”
—————————————-
Почеше дядько голову і відповість несміло:
“Пробачте, хлопці, але – надоїло…
Реванш – недобре, з цим не сперечаюсь,
Але й до вас довіри теж не відчуваю…”
Те слово “надоїло” варто добре пам’ятати
І в нім невдач причини пошукати…
Ігор Дуда