Ви, сподіваюсь, вже душевні рани зализали?

Й чому не вийшло вже про-а-на-лі-зу-ва-ли?

У декого, мабуть, донині жаль не спав:

“Я ж стільки їм всього наобіцяв…

Я ж по районах їздив й говорив відкрито:

“Мене оберете – не будете жаліти”

Я ж їм і церкву, і концерт, і міст,

І апарат он аж із Києва привіз,

Я їм – про вищі пенсії й зарплати

(Лиш треба правильно голосувати!)

Я  їм – про новий курс і про люстрацію,

І про ту саму… як її –  кооперацію,

Я ж в груди себе бив в сорочці-вишиванці,

Що задля них вставати буду рано-вранці

Й лягатиму вночі після трудів,

Хіба я цього їм не говорив!?

Я закликав з усіх білбордів: “Stop_реванш”-

Чомусь на заклик мій не зважив люд той наш…

Я ж їм  про мову, про  ЄС і НАТО

Наговорив настільки вже багато,

Що у самого пересохло в роті

Вони ж, немов ті горобці на плоті,

Гуртом сиділи, усміхались і кивали,

Але за мене… не голосували

Чому? Чим їх я мав переконати?

І що забув їм ще  пообіцяти?”

—————————————-

Почеше  дядько голову і відповість несміло:

“Пробачте, хлопці, але – надоїло…

Реванш – недобре, з цим не сперечаюсь,

Але й до вас довіри теж не відчуваю…”

Те слово “надоїло” варто добре  пам’ятати

І в нім невдач причини пошукати…

Ігор Дуда