Він – з числа тих росіян, у якому вже не розчаруються українці, які його любили. Можливо, через те, що він не дожив до наших днів. А, можливо, тому, що серцевиною його творчості завжди була правда – часто гірка, часом незугарна, іноді просто потворна. Але – правда.
Сьогодні, 25 січня, Володимиру Висоцькому виповнилося б 80 років. Харизматичний бунтівний ідол колишнього СРСР, позбавлений будь-яких офіційних звань істинно народний артист величезної країни; неповторний Гамлет, суперечливий Глєб Жеглов; унікальний автор та виконавець численних пісень, балад, просто віршів (всього – понад 800 поетичних творів) … Причому, настільки просякнутих тонкощами різних сфер людської діяльності, що за “свого” його залюбки приймали і військові, і альпіністи, і представники інших видів спорту, і циркові артисти, і лікарі, і шахтарі, і закохані, і… безпросвітні пияцюги та всілякі інші маргінали. Він, як ніхто інший, вмів знайти “родзинку” характеру і надзвичайно живою, образною мовою передати її. Тому й був для багатьох ніби близьким другом, якого вмикали, щоб послухати чи то в хвилю роздумів (“Жил я славно”,”Кони привередливые”), чи емоційного напруження (“Охота на волков”, “Канатоходец”). А то й просто для того, щоб від душі посміятися (“Ах, Вань, смотри, какие клоуны…”).
Він – з числа тих росіян, у якому вже не розчаруються українці, які його любили. Можливо, через те, що не дожив до наших днів. А, можливо, тому, що серцевиною його творчості завжди була правда – часто гірка, часом незугарна, іноді просто потворна. Але – правда. І їй чомусь і нині віриш більше, ніж балаканині багатьох доморощених “державників”, неодноразово перефарбованих політиканів і новоявлених святош…
Ігор Дуда