Він – з числа тих росіян, у якому вже не розчаруються українці, які його любили.  Можливо, через те, що він не дожив до наших днів. А, можливо, тому, що серцевиною його творчості завжди була правда – часто гірка, часом незугарна,  іноді просто потворна. Але – правда.

Та сама, з якою нинішня Росія (і, на жаль, не лише вона) не дуже хоче товаришувати. Хоча його ніби й визнає – за підсумками одного з опитувань, він посів друге місце в списку “Кумирів ХХ століття” після Юрія Гагаріна. І все його життя було співзвучне його знаменитій поетичній збірці – “Нерв”. Саме так – нерв. Не прикритий якоюсь захисною оболонкою, а оголений, надзвичайно чутливий. І висловлював він те, що наболіло, своїм неповторним голосом, таким, що, здавалося, ось-ось не витримають і порвуться голосові зв’язки. Недаремно в нього не раз йшла з горла кров…

Сьогодні, 25 січня, Володимиру Висоцькому виповнилося б 80 років. Харизматичний бунтівний ідол колишнього СРСР, позбавлений будь-яких офіційних звань істинно народний артист величезної країни; неповторний Гамлет, суперечливий Глєб Жеглов; унікальний автор та виконавець численних пісень, балад, просто віршів (всього – понад 800 поетичних творів) … Причому, настільки просякнутих тонкощами  різних сфер людської діяльності, що за “свого” його залюбки приймали і військові, і альпіністи, і представники інших видів спорту, і циркові артисти, і лікарі, і шахтарі, і закохані, і… безпросвітні пияцюги та всілякі інші маргінали. Він, як ніхто інший, вмів знайти “родзинку” характеру і надзвичайно живою, образною мовою передати її. Тому й був для багатьох ніби близьким другом, якого вмикали, щоб послухати чи то в хвилю роздумів (“Жил я славно”,”Кони привередливые”), чи емоційного напруження (“Охота на волков”, “Канатоходец”). А то й просто для того, щоб від душі посміятися (“Ах, Вань, смотри, какие клоуны…”). А його похорон, такий невчасний для влади в розпал московської Олімпіади, всупереч максимальному замовчуванню зібрав величезну армію людей – за оцінками ГУВС Москви,  майже 110 тисяч чоловік. А черга до труни розтяглася на 9 кілометрів. Неординарність головного винуватця події виявилася і в тому, що поховали його в одязі Гамлета – звичайні для таких випадків темний костюм і краватка для Висоцького були б просто неприродними. А ще, за багатьма оцінками, незвично коректною і толерантною була в той день московська міліція, для якої подібний “політес” був не дуже характерний. Здавалося, що вся вона шанобливо і скорботно притихла, проводжаючи в останню дорогу капітана Жеглова…

Він – з числа тих росіян, у якому вже не розчаруються українці, які його любили.  Можливо, через те, що не дожив до наших днів. А, можливо, тому, що серцевиною його творчості завжди була правда – часто гірка, часом незугарна,  іноді просто потворна. Але – правда. І їй чомусь і нині віриш більше, ніж балаканині багатьох доморощених “державників”, неодноразово перефарбованих політиканів і новоявлених святош…

Ігор Дуда