Бажаєте пізнати один з найекзотичніших куточків України і збагатитися незабутніми враженнями? Тоді мандрівкою до Дністра влучите в «десятку». Автор цих рядків пересвідчився, що вибір місць для збалансованого відпочинку у тернопільському Подністров’ї доволі широкий. Проте не всі з них належно використовуються…

Краєвиди — просто казкові. На крутих скелястих або заліснених берегах Дністра — дика первозданна природа, донині вцілілі реліктові дерева й степова рослинність. Піший чи водний турист отримує живий посібник для вивчення еволюції земної кори — силурійський, девонський, крейдяний періоди. Милують зір берегові відслонення, так звані стінки, яким майже 500 млн. років. Їхніх аналогів не знайдете ніде у світі. Недаремно Дністровський каньйон два роки тому було визнано одним із семи природних чудес України.

Мальовничі куточки Дністра та його приток відкривають чимало перлин — травертинові скелі, водоспади. Винахідливу природу підтримали свого часу завойовники-татари. Для того щоб здолати неприступну фортецю, вони спрямували води річки Джурин в інше русло. Як наслідок — залишився Джуринський водоспад заввишки 16 метрів, один з найбільших у Подністров’ї. Відчути на собі природну екстремальну лавину води для туристів здоровіше, ніж прийняти душ. Конкурент велетня — водоспад «Дівочі сльози» — сягає восьмиметрової висоти. А понад притокою Дністра — річкою Стрипою — неповторні «Жіночі сльози», «Чоловічі сльози», Срібні водоспади, інші природні дива.

Уже відкрито десяток печер і гротів з тисячолітньою історією. Наприклад, печера поблизу села Стінка Бучацького району була місцем релігійного культу ще за часів язичництва, згодом її використовували ранні християни. У першу світову війну там переховувалися вояки австрійської армії. А кам’яний архів наскельних зображень, у яких закарбувалися уявлення наших предків про світ і людські цінності, доповнили художні (не вульгарні!) автографи сучасників. Один з найцікавіших печерних комплексів розташований поблизу села Монастирок Борщівського району. Легенда розповідає, що монахи помітили на стіні образ Ісуса Христа. А біле тло навколо образу на фотознімках є подобою рушника. Паломники стверджують: атмосфера та аура цього наскельного храму поліпшують самопочуття людини.

Першою неабияку зацікавленість у розвитку масового туризму в Подністров’ї виказала — хто б ви думали? — міліція. Щоб помилуватися краєвидами, автомобілі з туристами дуже часто зупиняються на мосту, який розділяє Тернопільську та Івано-Франківську області. Для працівників ДАІ та бюджету це щоденно живі гроші.

Але про комплексне продумане використання пізнавальних, рекреаційних та історичних можливостей Подністров’я поки що говорити зарано. Над цим якраз сушать голови працівники комунального підприємства Тернопільської облради «Інформаційно-туристичний краєзнавчий центр». Як переконує його директор Лариса Римар, потрібно об’єднати зусилля суб’єктів туристичної діяльності, науковців навчальних закладів, місцевої влади. У мальовничій місцевості — селі Устечко, де річка Джурин зливається з Дністром, невдовзі буде створено Центр водного туризму. «Його базовим елементом стане готельно-відпочинковий комплекс для туристів, що влаштовуватиме сплави по Дністру, — каже пані директор. — Адже цей вид туризму приваблює людей не тільки з різних куточків України, а й (в останні роки) іноземців, здебільшого німців і поляків. Однак сервісу для охочих відпочити майже немає. Для зведення туристичного об’єкта плануються кошти з державного та обласного бюджетів у межах одного мільйона гривень, але, не виключено, залучатимемо фінанси й приватних інвесторів».

Давнім предкам не довго довелося думати, як назвати одне з найнеповторніших поселень поблизу Дністра. Забарвлення схилів підказало — Червоноград. За часів Речі Посполитої він був повітовим містом, отримав Магдебурзьке право. Сучасників вражали творчі задуми князів Понінських. У ХІХ столітті вони звели на фундаментах колишнього замку розкішний палац, а згодом прибудували вежі у псевдоготичному стилі. Від колись розкішної будівлі палацу та костелу XVII століття, який сусідить з нею, нині залишилися не псевдо, а реальні руїни… Певно, схожі залишки архітектурної краси та досконалості надихнули Ліну Кос­тенко на прекрасний поетичний образ:

А ось колумни. Певно, була заля.

Тут грали полонез.

Тепер тут тлін і мох.

Підземний вихід до ріки. Провалля.

І кості в ланцюгах.

Мабуть, тюремний льох.

(Уривок з історичного роману у віршах «Берестечко»).

Про історичний Червоноград тепер нагадує лише… урочище Червоне. Але в недалекому майбутньому сюди поведуть екологічні стежки — ознака гармонії з природою та здорового способу життя.

Ініціативи розвитку туризму дістали підтримку в місті Заліщики. Омиваючи, Дністер зробив цю місцевість екзотичним півостровом. У міжвоєнний період Заліщики були другим курортним містом Польщі — після Закопане. Щороку десятки приватних вілл та пансіонатів приймали по п’ять-вісім тисяч людей на відпочинок і лікування. Ходив потяг Варшава—Заліщики. У Заліщиках 1938 року лікувався колишній президент Польщі Юзеф Пілсудський.

Проте в останні 25–30 років від курортів залишилися тільки спогади. Палац графів Бруніцьких, збудований на початку ХІХ століття у стилі ампір, нині має жалюгідний вигляд, а великий парк з ендемічними деревами перетворився на дрімучий ліс. У палаці розміщується райлікарня, а тому міській раді складно вести переговори з приватними інвесторами, які б погодилися вкласти кошти в реставрацію пам’ятки та організувати в ній туристичний сервіс.

«Ми хочемо активізувати туризм, — розповідає міський голова Заліщиків Володимир Бенев’ят. — Для цього відновлено пам’ятку міста — костел святого Станіслава (1763 р.), а нещодавно було відреставровано всі пам’ятники та вулички в центральній частині. Можна сказати, мікрорайон Старі Заліщики одягає нові шати. Та по-справжньому центр міста почне дихати історією тоді, коли будуть досліджені і хоча б частково відкриті для туристів підземелля, вириті турецькими завойовниками наприкінці XVII століття».

Але градоначальник не вважає образ Заліщиків завершеним без символу масового овочівництва над Дністром. Тому плекає мрію спорудити в місті… пам’ятник помідору, аналогів якого немає в Україні.

Що ж до інших — водних та оздоровчих — переваг цієї річки, то торік коштом міста окультурено один з двох міських пляжів. Згодом планується збудувати при­чал і впорядковувати набережну Дністра, щоб можна було витягувати й транспортувати плавзасоби у верхню частину річки для сплавляння.

Поза сумнівом, усі ці заходи мають пожвавити потоки туристів у Подністров’я. Адже пізнавати, відпочивати та оздоровлюватися в місцевості, оповитій невимовною красою та багатій природними ресурсами, історичними пам’ятками, сам Бог велів.

Роман Якель, Дзеркало тижня