В 50-60-х роках минулого століття США, не визнаючи комуністичний режим КНР, регулярно здійснювали розвідувальні польоти над територіальними водами Китаю.
Становище, в якому опинилася нині Україна, можна делікатно охарактеризувати як складне. Якщо позбавити заяви політиків, урядовців та військових обгортки окозамилювання і намагання зберегти пристойну міну при поганій грі, то залишиться головне і найсумніше: як військова потуга, ми, на жаль, не можемо рівнятися до Росії. Це – головна причина усіх наших нинішніх бід. З огляду на неї, усі заяви на кшталт «Ми обов’язково повернемо Крим Україні!» маловартісні. Пишу таке, ризикуючи бути звинуваченим у «пораженчестві», хоча це – радше спроба об’єктивної оцінки реальності. Якби Україна почувалася, так би мовити, при силі, то розмова із знахабнілими «братами» з самого початку, ще з масового березневого перельоту російських гелікоптерів у Крим, велася б зовсім по-іншому. Але – знову маємо те, що маємо. Як і у печерну епоху, право брутальної сили нині часто виявляється вагомішим, ніж сила права. Чому в нас немає сили для адекватної відсічі? Чому зграї сепаратистів на Донбасі, заручившись всебічною підтримкою з-за східного кордону, діють так нахабно, що далі нікуди? Відповідь одна: не відчувають належного спротиву, адже ця публіка розуміє і сприймає лише один аргумент – грубий і безжальний удар у відповідь, а не нескінченні «китайські попередження». Завдати такого удару ми зараз, судячи з усього, не в змозі, хоча й обіцяє новообраний гарант то провести блискавичну АТО, то оголошує про припинення вогню й закликає терористів скласти зброю. Очікувати, що у державі з кульгавою економікою, розхристаною донедавна зовнішньою політикою (яка чомусь йменувалася «багатовекторністю») і, відповідно, відсутністю націленості на найбільш вірогідного противника раптом з’являться боєздатні збройні сили – це свята наївність. Як і сподівання на те, що з-за західного кордону нам на поміч ринуть армади НАТО. Гірку чашу розчарувань з приводу допущених помилок і їхнього виправлення нам належить випити самим. І дна у ній наразі не видно…
Ігор Дуда