«Надіслав дружині фотографію з блокпосту, а вона відписує мені: «Не вірю, що це у нашому житті відбувається…», — розповідає боєць спецбатальйону «Тернопіль» Володимир Болєщук. Йому вже довелося побувати у зоні АТО, невдовзі вирушить туди знову.

Володимир Болєщук несе службу у батальйоні «Тернопіль» уже кілька місяців, тож цього року вперше у житті відзначав Великдень не з родиною. І хоча дружина з дому передала йому дбайливо зладований великодній кошичок, навіть рушничком накрила, а отець Іван Гуня, який духовно підтримує наших бійців, освятив паски, Володимир Болєщук зізнається, що родинної атмосфери цього величного свята йому дуже не вистачало. Втім, власне, передусім саме заради родини, аби вберегти найближчих від загрози, що нависла над усією Україною, він і зголосився піти в АТО добровольцем.

– Пане Володимире, чому ви обрали саме батальйон «Тернопіль»?

— Ще у серпні минулого року спільно з Самообороною Майдану, як волонтер їздив на Схід з допомогою. Зокрема, ми були в Щасті, де дислокувався «Айдар», в 24-ій бригаді, заїжджали в Лисичанськ до батальйону «Тернопіль», з яким у мене склалися тісні стосунки ще раніше. Коли я працював в «Агропродсервісі», то разом з іншою допомогою, подарували «Тернополю» машину швидкої допомоги, яка, до речі, їздить і нині. Коли прийняв рішення піти в АТО добровольцем, батальйон «Тернопіль» обрав відразу.

— Які завдання виконують бійці уже вашого батальйону?

— «Тернопіль» — це батальйон особливого призначення, створений у травні минулого року для зони АТО і підпорядкований Міністерству внутрішніх справ. Батальйон дислокується в Лисичанську. Завдання виконуємо різні: наприклад, виїжджаємо на блокпости, охороняємо мости через річку Сіверський Донець, а також стратегічні об’єкти, на жаль, не можу розголошувати, які саме, але важливі для забезпечення життєдіяльності. Крім того, пішими патрулями охороняємо громадський порядок, зачищаємо території, виявляємо диверсійні групи, які вербують місцеве населення чи постачають зброю. Місяць тому, до речі, виявили склад, де було дуже багато зброї.

— Чи ваші уявлення про те, що відбувається в зоні АТО, співпали з реальністю?

— Я не раз уже бував там, як волонтер, то все те бачив. Проте приїхати і поїхати — це одне, а перебувати там постійно — зовсім інше. Усім зрозуміло, що умови там некомфортні. Увесь наш батальйон, 50 чоловік, розташовується у приміщенні шкільного спортзалу, спимо на ліжках з пружинами, стелимо на них карімати, щоб не прогиналися. Самі прибираємо, готуємо їсти…

— Як вас сприймають місцеві?

– Дуже неоднозначно, і від цього найбільше сумно… Одні приходять, дякують, інші негативно ставляться. Держава всі ті роки нічого не робила для того, щоб ці території стали українськими, люди там живуть радянським минулим, зі своєю історією, своїми пам’ятниками та героями. Це все закладено у них в підсвідомості, плюс російське телебачення зробило шалену пропаганду.

Зрозуміло, що старше населення ми уже не змінимо. А ось молодь справді інша. Нас, до речі, запрошували у місцеву школу, влаштували свято. Підходить до мене один старшокласник і каже: «А розкажіть мені про Бандеру», я відповідаю: «Які проблеми: набираєш в Гуглі і все знаходиш, треба лише захотіти». «Е ні, — відповідає, — я хочу, щоб мені хтось наживо розказав». Врешті залишився задоволений, казав, що дізнався багато цікавого. Тобто, молодь там у більшості — наша, з нею вдається знайти взаєморозуміння.

– Який бойовий дух у зоні АТО?

– Захищати Батьківщину треба йти з почуттям обов’язку, а не примусу. Зі мною служать хлопці, які пройшли бойові точки в Югославії в миротворчих батальйонах, є хлопці із спецпідрозділів, тобто багато таких, які мають навики. Є й такі, як я, що в армії не служив і жодних навиків не мав, але, зрозуміло, що там їх здобуваєш, якщо маєш бажання. Герої не тільки ті, хто воює в зоні АТО, а весь ланцюжок допомоги, бо всі працюють на армію. Волонтерська допомога є не менш героїчна, ніж праця на передовій. Завдяки волонтерам, всім людям доброї волі, які несуть останні продукти, останні копійки в логістичні склади, щоб передати хлопцям на передову, створюється наша армія, інакше ситуація була б значно гіршою. Волонтерство — це приклад самоорганізації населення, коли всі розуміють, що потрібно захищати країну, адже якщо ми не зупинимо ворога там, він прийде сюди.

Джерело: Нова Тернопільська газета