Останні події на сході країни нагадують досить типову життєву історію. Турботлива матуся спершу планувала для своєї доньки чоловіка-академіка. Або ж – генерала. Та роки йшли, а дочка, зневірившись у можливості стати «пані генеральшою», почала, як би це сказати м’якше, дарувати щедрість свого тіла майже кожному, хто забажав. Матуся у відчаї уже б ладна мати за зятя й простого інженера, однак закінчилося усе пізнім шлюбом з… двірником із сусіднього будинку.
Звичайно, оптимальним було б відвоювання цих територій військовою силою і повернення до складу унітарної України на правах звичайних областей, однак сил для цього очевидно бракує, а самі такі оптимістичні плани чимось нагадують нині прожекти згаданої на початку дівки на виданні стати генеральшою. Тому доречніше залишити тріскучі лозунги солодкозвучним мітинговим ораторам і дивитися правді в лице. А це лице – неефективне верховне командування в особах явно надмірної кількості «паркетних» генералів, брак сучасної високоточної зброї та дедалі більша втома населення від проведення АТО. А якщо додати явне небажання адміністрації Барака Обами рішуче і активно підтримати Україну, а також відчутну інертність Європи, то картина стане повною і завершеною.
Але… людина схильна шукати якусь втіху і за несприятливих обставин – як знайшла її уже двічі згадана дівчина у шлюбі з двірником. Вже зараз доводиться чути, що Україна може не лише жити, а й успішно розвиватися і без окупованих нині російськими військами та їх «лугандонівськими» посіпаками територій. Мовляв, в економічному плані контрольована «ЛНР» і «ДНР» територія не є критично важливою для України як з промислової, так і з сільськогосподарської точки зору. Цілком можливо, що економісти підведуть під ці твердження базу, але без відповіді в будь-якому випадку залишається питання: а за що ж тоді поклали і продовжують класти голови далеко не найгірші представники нації? «Наймолодші та найсміливіші загинуть від меча», – цей напис на стіні некрополя у знаменитому кіноблок-бастері «Якось в Америці» набуває для нас характеру зловісного пророцтва. Невже сотні молодих життів варто було покласти на те, щоб збільшити контрольовану (і чи справді контрольовану?) територію на якийсь десяток з гаком відсотків? І чи так уже багато в України зайвих синів?
Ігор Дуда