Галасувати найближчими днями про здобутки, стрясати повітря солодкоспівами і вигуками “Слава!”, певен, буде кому. Заблищить мідь оркестрів, зазвучать бравурні марші, рушать Хрещатиком парадні колони, загуркочуть танки, гордо випнуться численні сановні груди і потечуть пафосні словесні ріки. Я ж, невиправний песиміст і скептик, поведу мову про інше.
Найгірше ж, що можна констатувати – розтоптані практично всі ідеали Майдану. Чому на нього виходили люди, ризикуючи здоров’ям і життям? Щоб замість старих злодюг прийшли нові, які мало чим різняться за своєю зажерливістю від “папєрєдніків”? Цікаво, якби можна було запитати в тих, хто загинув на Майдані й Донбасі: якби ви знали, що жертвуєте найдорожчим – життям – за отаких, то чи ризикували б ним? А що настало після Майдану? Як крали – так і крадуть, як “давали” – так і “дають”, як “брали” – так і “беруть”, як “кришували” – так і “кришують”, як “відмазували” – так і “відмазують”, як “рішали” – так і “рішають”… Армію, помимо бюджету, народ утримує, суперпатріотичний проект “Стіна” на кордоні з Росією вже встиг “обрости” цілою купою зловживань, кримінальних проваджень і йменується “великою аферою”, розперезані “мажори” роблять що хочуть, медицина “на нулі”, жебрацькі пенсії, непосильні тарифи, галопуючі ціни… Тішитеся оспіваним безвізом? Кинула його Європа, як подачку – нате, відчепіться… А яка частина населення реально може ним скористатися? Ті, котрі можуть (переважно освічена молодь) хотіли б чимскоріш і за найменшої нагоди накивати п’ятами туди, де людська гідність і праця оцінюються вище і де вулицю перейти значно безпечніше, ніж у нас. Чудні, скажу вам, люди: їм Президент урочисто невдовзі Томос обіцяє (Томос!), а вони все норовлять кудись чкурнути… Виїде поступово найбільш здібна частина нації, фактично, її майбутнє, і хто ж тут залишиться? Пенсіонери. Малоімущі з купою дітей і з перспективою пов’язаних із ними проблем. Ота вся “мажорна” мерзота, яка може виявляти свою сутність лише тут, на “благословенній Богом землі”. Яке ж майбутнє в такої території?
Ігор Дуда