Що потрібно пересічній людині для почуття спокою? Головне – це стабільність. З цим у нас, здається, все в порядку. Маємо стабільний приріст хворих на коронавірус. Стабільне зростання злочинності. Стабільне зниження життєвого рівня людей. Стабільне розчарування у владі.
Ота сама стабільність може знаходити вираження і в побутових, здавалося б, дрібних справах. Стабільно, приміром, вигулює величезного пса явно не декоративної породи чолов’яга, котрий мешкає біля ПК “Березіль”. Вигулює без намордника і без повідка. Цей випадок вже доводилося нещодавно описувати – в контексті реагування поліції на виклик. Значну частину цього опису доведеться повторити й зараз, оскільки знову, наївний, вирішив звернутися до неї, своєї захисниці.
Отже, час – 9.45 суботнього ранку. Бачу, як з бічного боку ПК “Березіль” бігає величенький псюра з щелепами, що мимоволі викликають повагу. Його господар – майже класичне втілення типажу “я-всіх-вас-бачив-на ….”, стоїть осторонь, однією рукою тримаючи якусь пляшку а другою – приставлений до вуха мобільний телефон. Оскільки у мене вже не раз виникали суперечки і навіть конфлікти з отаким власниками чотириногих друзів, згадую, що теж маю в кишені мобільний і вирішую ним скористатися. Суто з журналістської цікавості. Телефоную за номером “102”, чую не позбавлений приємності жіночий голос і коротко повідомляю суть справи. При цьому сподівався, що реакція теж буде швидкою і оперативною. Вона й справді була оперативною – о 9.55 до мене телефонує вже чоловічий голос і повідомляє, що вони прийняли виклик, але перебувають в даний час аж на вул. Злуки. На моє запитання, чи не було змоги послати інший екіпаж, той самий голос повідомляє, що на маршрутах всього два автомобілі. Це відразу викликає подив, адже ще не так давно новосформованій поліції урочисто (і з окропленням свяченою водою) вручали цілу купу новеньких автівок. Куди ж вони всі поділися? Іноді доводиться бачити, як поблизу торгового закладу біля того ж “Березолю” молоді поліцейські розслабляються, п’ючи каву. Очевидно, вільного часу в них достатньо, а тут раптом – всього дві машини на ціле місто… Після згаданих 9.55 минає ще хвилин 20. Досхочу нагулявшись і надивившись на перехожих, які обминали його великою дугою, пес разом із озброєним мобільником вайлуватим господарем поволі повертаються до свого під’їзду. Я знову, як і кількома тижнями раніше, починаю думати, що патрульні добираються не автівкою, а возом. Нарешті мені телефонує той самий молодий чоловічий голос, який відрекомендувався молодшим лейтенантом з нерозбірливим прізвищем і повідомив, що вони вже 20 хвилин(!) їздять в наполегливих пошуках описаної мною бічної доріжки біля “Березолю” і нічого підозрілого там не бачать. Найперша думка, що виникла у мене: нашим патрульним поліцейським треба терміново перевірити зір. Утримався від того, щоб її висловити, а натомість повідомив, що господар і його пес уже пішли. У відповідь чую, як здалося, промовлене з полегкістю, мовляв, ну що ж, якщо пішли – то нема про що говорити. “Але ж ви вчасно не приїхали на виклик! Людина звертається до вас – і в результаті отримує дулю!” – зриваюся на трохи знервований тон.
Буду справедливий – отримав я не лише дулю. Той самий молодший лейтенант з нерозбірливим прізвищем знову терпляче пояснив мені, що у місті всього два патрульні екіпажі. І що в поліції скрутно зі штатом – відчутний некомплект. А ще порадив звернутися за чимось на вул. Котляревського…
Цікаво, чому саме туди? Можливо, тама дохідливо і переконливо розтлумачать, чому громадянин звертається в поліцію зі своєю проблемою – і в результаті отримує величеньку дулю.