Зізнаюся, не почуваюся компетентним в економічній і фінансовій царині. Під час усіляких теледискусій на тему тарифів, процентних ставок, норм прибутку, відрахувань, страхових внесків і т. д. швидко переключаюся на інший канал – не моє це… До того ж, був час зрозуміти беззаперечну істину: скільки б розмов із розумними чи просто надутими фізіономіями не велося в студіях, які блискучі проекти не пропонувалися б, всі вони жодним чином позитивно не впливають на становище середньостатистичного українця. Це – аксіома останніх десятиліть.
Краще засвоюються і запам’ятовуються яскраві, образні вислови на кшталт:
“Чесною працею в нас такі гроші не заробиш, а вони он як живуть…”.
“На час здобуття незалежності в нас були найсприятливіші стартові умови з усіх пострадянських республік, а що вийшло?”.
“Поляки в ту пору були бідніші за нас, а де вони тепер?”.
“Країна з такими природними ресурсами, найродючішими в світі грунтами – і жебрає у Європи”.
І, як своєрідний сумний акорд – “Якби була можливість – за кордон втекла б більшість українців”.
Якою є Deutschland зараз – відомо всім. Знову ж таки, не вдаючись до економічних викладок, зосереджуся на своїй улюбленій спортивній сфері. У 1972 році, через 27 років після описаного вище післявоєнного армагедону (тобто, стільки, скільки зараз незалежній Україні) ФРН провела літню Олімпіаду, а ще через два роки – чемпіонат світу з футболу. Ці змагання не з дешевих, і дозволити собі провести їх (тим більше – одне за одним) може країна з високорозвиненою економікою, інфраструктурою і т. д. Отже, на той час Західна Німеччина такою реально була. За 27 років країна стрімко пройшла шлях від тотальної руїнації до високих стандартів в усьому. Які передумови були для цього? Звичайно, “План Маршалла” суттєво допоміг німцям піднятися з колін і міцно стати на ноги. Якось так сталося (дивина та й годі!), що американську економічну допомогу не “розпиляли” (цікаво, чи є в німецькій мові таке слово – в образному розумінні?) депутати бундестагу, керівники земель, міст… Звісно ж, добряче прислужилася славнозвісні німецькі працелюбність, педантизм, акуратність і, мабуть… відсутність генетичної звички красти (Третій рейх залишимо осторонь – це дещо інша тема). А ще те, що канцлером німців у переломний історичний момент був мудрий і далекоглядний Конрад Аденауер. Можливо, він також заклав основи такого стилю життя німецької еліти, коли цілком успішний міністр оборони подає у відставку через виявлений дріб’язковий плагіат у дисертації, а будиночок нинішнього канцлера Ангели Маркель значно поступається за помпезністю житлам багатьох наших містечкових князьків.
Ну, а як же справа з нашими українськими аденауерами? Кидати в когось камінці не зовсім гречно – переважно старші за мене люди, та й період нині передсвятковий, спонукає до розуміння і любові до ближнього. В той же час… є гарний український вислів “Любімо, Боже, правду”. Тому від славослів’я теж утримаюся…
Ігор Дуда