Хотілося б бачити у житті лише хороше, і воно, оте життя, звичайно, не позбавлене світлих барв, але… буквально вчора впродовж якихось 15 хвилин зіткнувся з речами, які налаштовують на що завгодно, але не на оптимістичне сприйняття усього навколишнього…
Після цього я пішов викинути сміття і заразом – ніби здійснити своєрідний ритуал очищення від скверни. Скрегіт гальм і наступне натужне ревіння двигуна змусили мимоволі озирнутися. Вгору підйомом мчала старезна і бруднюча іномарка, обладнана, втім, досить потужною музичною апаратурою, судячи з децибелів, що линули з салону. З ними досить успішно змагалися п’яні крики кількох молодиків всередині. Можна було, не особливо напружуючи уяву, припустити, що й у самого водія проміле трохи відрізняється від норми. На повному ходу автівка розвернулася і зупинилася. Лише тоді я побачив двох дівчат, за якими й приїхали “кавалери”. Одна з них візуально пройшла якщо не Рим, то вже точно Крим, і більш ніж напевно звикла до подібних розваг, а от друга… Молоденьке дівча виглядало сором’язливим, переступало з ноги на ногу – з усього відчувалося, що має відбутися процес “посвячення” дебютантки у новому колі “спілкування”… Взагалі ж, робити висновки про усілякі moralité – це справа педагогів, мені ж чомусь пригадалися слова моєї бабці, коли я, малий, витворяв щось негідне: “Дитино, що ж ти робиш…”.
…Повернувшись додому після свіжих вражень, почув заспокійливий, надихаючий на світлі думки і мрії шум скандальної будови неподалік і вигуки “Майна!” та “Віра!”. Трикутник негативу, можна сказати, набув довершеного вигляду.
Ігор Дуда