Свято останнього дзвінка у школах завжди, крім радості й пожвавлення, несе й дещо сумовитий відтінок. Воно й зрозуміло, випускники прощаються з рідною школою, і для них отой дзвінок є в буквальному розумінні останнім. Позаду – дитинство, однокласники, безтурботна, загалом, пора. Попереду – вступ у доросле життя і осягнення усіх пов’язаних з цим великих і малих проблем та клопотів.
Отож після того, як першокласниця на плечах у випускника дала останній дзвінок, голова вчительського комітету, ще раз нагадавши про загрозу, що нависла над їхньою школою, не побажала учням щасливих літніх канікул, а закликала формувати колону й іти до будівлі обласної ради.
Припускаю – не для того, щоб подякувати за щасливе дитинство і заразом – за увагу, турботу і піклування…
Ігор Дуда