Прикро, що водяна стихія й далі безжально забирає життя: від початку цього року у водоймах Тернопільщини втопилися 40 людей, семеро із них — діти. Жахлива трагедія сталася у перші серпневі дні в обласному центрі — у ставі потонула закохана пара.
Познайомилися на прощі у Зарваниці
Рідні Христини знали, що вона того вечора збиралася гуляти з другом, але не здогадувалися, що плаватиме ставом. Вочевидь, це був сюрприз від Миколи, який надзвичайно любив романтичні несподіванки. Юнак близько 21-ої години ще розмовляв із мамою по телефону. «Ми з Христею — на човні!» — не міг стримати емоцій. Та коли мати зателефонувала до нього о 21.15, номер уже був поза зоною досяжності. До ставу Микола приїхав з Христиною на автомобілі, наступного дня транспортний засіб знайшли на березі.
— Христинку ховали, а Миколу саме знайшли в той час… Родини загиблих підтримали одні одних, їх об’єднало спільне горе… — з болем розповідає тітка Христини Наталя Янків. — Якби не сталося біди, то Микола і Христина, мабуть, невдовзі відгуляли б весілля, адже вони мали серйозні наміри, хоча були знайомі лише три тижні. Микола розповідав бабусі, що знайшов дівчину, про яку давно мріяв. Познайомилися вони на всеукраїнській прощі в Зарваниці — обоє ішли пішки. Щось містичне в їхній сумній історії: Бог познайомив їх, разом вони й відійшли у Вічність… Нашу Христинку ховали у білій труні, Миколу — теж… 20 жовтня Христині мало виповнитися 19. Вона мріяла стати медиком, закінчила Кременецький медичний коледж, планувала вступати до медичного університету. Самотужки влаштувалася у приватну клініку, пройшла стажування і 3 серпня мала приступати до роботи… У Тернополі наймала квартиру. Христинка з дитинства любила Бога, брала участь у Богослужіннях, ще дитиною ходила пішки до Зарваниці. Була щирою, доброю і товариською. На похорон приїхали багато її друзів, зокрема одногрупники з класним керівником. Важко пережити таке горе… Батько Христини пан Микола працює у пожежній частині в Козовій, тому правоохоронці йому першому повідомили про знайдений човен із речами доньки. Коли сталася трагедія, мати дівчини пані Галина була в Іспанії, куди подалася, аби заробити гроші на навчання доньки. Почувши страшну новину, вона негайно сіла у літак. Ще тіло доньки не привезли, як мати вже була вдома… Христинка мала приїхати на вихідні додому, обіцяла спекти сестрі Олі торт на день народження, допомогти приготувати святковий стіл. А як вона любила свою чотиримісячну похресницю Камілу — щоразу старалася їй щось купити, гралася з нею.
Микола рятував свою кохану Христину…
— Такої світлої і щирої людини я не зустрічала! — каже подруга Миколи Ірина Господарська. — Ми сім років разом навчалися: спершу в Галицькому коледжі, а згодом — в Академії друкарства у Львові. Ми подружилися з першого дня навчання. Пригадую, дали нам писати практичну з фізики. «Підкажи!» — попросив Микола. «Мені не шкода, але, якщо неправильно, щоб не дорікав», — усміхнулася я. Ми тоді отримали найвищі оцінки! За це Микола подарував мені шоколадку. Не раз перед іспитом усі хвилюються, а він підбадьорює, веселить. Якось до Львова віз у потязі велосипед! Мріяв відкрити свою друкарню. Казав, що візьме усіх друзів до себе на роботу. Був надзвичайно творчим і цікавим. Ще в коледжі почав захоплюватися фотографуванням, а вже в академії професійно розвивався у цьому напрямку. Знимкував друзів, любив фотографувати свою матір. Взагалі мама була для нього дуже дорогою і це не дивно, адже він — єдиний син у сім’ї. Микола часто радився з нами, що подарувати мамі. Вигадував для найріднішої людини різні несподіванки, але завжди мусили бути білі троянди! Скільки пам’ятаю Миколу, він любив ходити до церкви, прислуговував, вірив, що все у Божих руках. На цьогорічній зустрічі з одногрупниками казав, що не треба планувати наперед, а радіти нинішньому дневі, бо не знаємо, що чекає завтра. Ніби відчував, тому й поспішав жити. Шкода, що такі люди покидають нас, залишаються лише фото і спогади…
Джерело: НОВА Тернопільська газета