Яка вона, сучасна молодь? Діапазон думок з цього приводу вельми широкий: від “креативна, творча, ініціативна, активна, а на додачу ще й патріотична” – до “всі нинішні молоді – “обкурені”, “обдовбані”, звикли жити на всьому готовому, інтереси і смаки примітивні, не мають поваги до старших…” Словом, втрачене покоління.

Де тут правда, а де – звичайне старече буркотіння (“От ми зовсім  не такими були…”).  Це питання набуває нині особливої гостроти, коли ставиш його поряд з іншим, критично  злободенним і життєво важливим: “За яке майбутнє країни гинуть на сході тисячі українців?”. Не буду ініціювати диспут за круглим столом – зупинюся на конкретному випадку. Тим більше, що сам до нього частково причетний.

Появу на спортивному майданчику хлопця і дівчини – на вигляд першокурсників якогось вишу чи коледжу – зустрів без особливої радості, оскільки полюбляю займатися там на самоті. Молоді люди примостилися на одному з тренажерів і завели розмову про якісь свої, як вони висловлювалися, “діла”. Я не дуже вникав у її зміст і заходився бігати коло за колом периметром майданчика. Десь на третьому колі мимохіть довідався  від хлопця з пушком на місці майбутньої бороди, що вони “позавчора взяли два літра”. І що потім комусь з їхньої компанії “поплахєло”. На сьомому чи восьмому колі вдалося почути від тінейджера, що хтось з його компанії “обкурився, і мамаша підняла хай”. А вже на колі десь так десятому-дванадцятому почув те, чого так бракувало для повної гармонії розмови юної пари”:

– Ну, це пі..єц!, – гукнув голосом  ще недавньої мутації хлопець. Дівчина при цих словах мелодійно засміялася. Я, опинившись в той момент зовсім поряд, якось інстинктивно виступив у ролі вихователя-волонтера і запитав:

– Друже, без матюків ніяк не можна? Чи хоча б тихіше? Чи твоїй дамі це подобається?

“Дама” з вельми симпатичним личком глянула на мене поглядом… як би його точніше охарактеризувати… словом, у багатьох чотириногих друзів людини він значно більш розумний, сказати б, осмислений і промовила мелодійним голосочком:

–  Та я не звертаю уваги.

Я знизав плечима і побіг далі. Взагалі, біг має властивість відсвіжувати думки і пам’ять, отож мені принагідно згадалася розповідь Володимира Зеленського про те, як він слухав перехоплені розмови російських окупантів: “Матірні слова… Вони спілкуються ними постійно навіть з батьками… Через слово. Зрозуміло, чому вони так себе поводять… Це – неосвічені, невиховані і цинічні звірі”.

Воно б, звичайно, добре було протиставити отим невихованим і цинічним московитам вихованих і зовсім позбавлених цинізму юних українців. Непогано було б, але маючи вже певний досвід не надто приємного спілкування з молодими і зовсім не закомплексованими краянами, чомусь не наважуся….

Хлопець і дівчина тим часом попрямували з майданчика. Про що і як вони розмовляли – з відстані вже не чув. Та й не прислухався. І взагалі, люблю займатися на тренажерах і бігати там на самоті…