Коли свого часу вельмишановний Вільям Джефферсон Клінтон у своєму кабінеті в Білому домі скинув штани (залишившись, однак, при краватці – дрес-код зобов’язує!) і запропонував практикантці Моніці Левінскі скуштувати принад сексу з ним, він, звісно, і гадки не мав, чим це все обернеться. З невинної забави вийшов гучний скандал, і вся Америка, починаючи від солідних конгресменів і закінчуючи домогосподарками, обговорювала походження підозрілих плям на платті міс Левінскі.
Що об’єднує ці два випадки? Насамперед те, що у цивілізованій країні навіть перші особи знають межі своїх можливостей і переважно дотримуються їх. До цього їх змушує ЕТИКА ВЛАДИ. Вони – лише перші серед рівних. Чи міг би той же Клінтон домогтися, щоб об’єкт його раптового статевого потягу менше патякала на публіці, а якщо вже й відкривала рота, то говорила те, що йому вигідно? Якщо виходити з наших морально-етичних установок, то цілком міг. Заткати рота погрозою або щедрими «компенсаційними виплатами» – це для нашого істеблішменту цілком природна річ. Припускаю, що не одна українська Моніка (чи Маруся) навіть скористалася з цього. Ну, а вибачатися перед народом з приводу забав у мисливських угіддях – це вже, панове монархи, якесь збочення. Приїхали б раз-другий у гості до нас – дивись, і навчилися б, як треба вміти правити, щоб не кліпати по-дурному очима перед своїми парламентами і не вибачатися перед народом. Ви ж правителі, чорт забирай! От і правте!
Ігор Дуда