Один львівський чиновник від архітектури сказав, що останніх 70 років Львів розбудовувався, як велике село. Я б додав, що так само і розвивався. Це ж стосується, у повній мірі, й Тернополя.
Коли уважно придивитись до хронології забудови Тернополя, легко помітити взаємозв’язок: кухня (промислове виробництво) – спальня (житлові масиви у первісному їх розумінні). Вітальня (культурний центр) – відсутня напріч.
Найінтенсивніше будівництво 60-70р.р. минулого століття: «Ватра», «Комбайновий» – Дружба, Східний; БПК – ближній БАМ; «Оріон», «Сатурн» – дальній Бам, Аляска. Звичайно, з певними умовностями і винятками, що лише підтверджують правило.
В той час, потреба у синтетичному, гармонійному розвитку міста немала запиту. Слова гармонія і комфорт – були чужими у тогочасному лексиконі.
Архітектурну моду диктували потреба у житлі та типовість пропонованих проектів. Згадаймо «З легким паром». Були якісь спроби натяку на оригінальність, які жорстко присікались.
Ця, з дозволу назвати, архітектурна культура плавно переповзла у сьогодення. У найгірших її проявах.
Я не є фахівцем у сфері архітектури й містобудування, але ті будівельні «ляпи» при ущільненні забудови, комплекси будівель не прив’язаних до цілісного ансамблю кварталу, чи, навіть, мікрорайону впадають у вічі й неспеціалісту.
Майже зруйновано історичний центр міста.
Генеральний план забудови – зайвий тому доказ. Направленість екстенсивного розвитку – очевидна. Так само, як і відсутність відчуття цілісності.
А все тому, що цим займались люди у яких інший, не урбаністичний, склад розуму. Тому вийшло так, як вийшло. Замість цілісних, розрахованих на перспективу, архітектурних ансамблів сучасного міста – набір типових (хай, навіть, модернізованих) «чвураків» з елементами «соцкультбиту».
І вони хочуть «робити Тернопіль європейським містом». Його не треба «робити» – він і так ним є.
Головне не перетворити його на новітній Шанхай, чи Терноп-Сарай.