Сьогодні проходить третя хвиля часткової мобілізації, яка є найбільш масштабною та тривожною. Здавалося б, у військкоматі повинно бути людно, проте…
Голови сільських рад доповіли про масштабне ускладнення при виконанні своїх обов’язків. Причиною цього є небажання громадян мобілізовуватися. Дехто з призовників рятується втечею, інші навідріз відмовляються підписувати повістку. Не краща ситуація й у самому Чорткові. За поточними даними у військкоматі зареєстровано лише 12,5% від загальної кількості людей, яких повинні відправити найближчим часом. Проте, при уникненні громадянином мобілізації, за статтею 336 Кримінального Кодексу України настає кримінальна відповідальність, що означає позбавлення волі від 2 до 5 років. Ми свідомо обрали президента, то чому тепер ховаємось від його указів?
У медалі сучасної війни існують дві сторони, та обидві невтішні. Жодна мама чи дружина не хоче відправляти свого сина чи чоловіка в зону бойових дій, і її можна зрозуміти. Та не варто забувати про тих, хто ще в травні відпустив своїх близьких на війну і до цього часу не бачив. Якщо ми – єдина нація, то невже можна так просто покинути і забути тих, хто жертвує собою заради нас і наших близьких?
На обговоренні вищезгаданих питань присутніми були і матері, діти яких вже кілька місяців перебувають в зоні АТО. Вони у відчаї: синам часто не вистачає навіть води. А ці мужні вояки пішли на службу за дзвінком, без жодних повісток і розмов. Питання: заради кого вони жертвують собою? Їх ж навіть немає ким замінити на час ротації.
Якщо ми вірили у Майдан, то вірили у майбутнє. Але майбутнього без свідомого волевиявлення не буде. Настав такий час, коли потрібно захищати свою Батьківщину: комусь працею, комусь зброєю, але не утечею. Якщо над сім’єю нависає загроза – чоловік чи син захищає близьких. А людина без роду і племені не живе, хіба що існує. Тому варто не просто задуматись, а розплющити очі і піти робити те, що вимагає від нас обов’язок.
Катерина Хорощак