Від певного часу мене стала душити жаба заздрощів до моїх маститих, увінчаних різноманітними лауреатськими регаліями і званнями колег.
1. З дитинства пам’ятаю дві найненависніші речі: варену цибулю і шкільну математику.
2. За вісім місяців роботи вчителем в елітній місцевій школі з поглибленим вивченням чогось іноземного щиро зненавидів її та учителювання в цілому.
3. До 40 років переконався, що найкращий стан для сприйняття нашої дійсності – сп’яніння середнього ступеню, чого неухильно дотримувався впродовж багатьох наступних років.
4. З цієї ж причини пересварився з кількома жінками, з якими тепер навіть не вітаюся (чи, можливо, вони зі мною).
5. Є люди, до яких ставлюся просто неприязно (вони в моїй свідомості персоніфіковані у вигляді чогось такого опецькуватого, лисуватого і вусатого), але ненавиджу всіма фібрами душі лише нахабних «крутеликів».
6. У рідному Тернополі щиро зворушує поєднання патріотизму та релігійності (часто фальшивих) і дрімучої корупції та кумівства.
7. Улюблений жіночий тип: Камерон Діаз, але підозрюю, що вона про це не здогадується.
8. Улюблений чоловічий тип: англійський джентльмен, але до нього так само далеко, як до Британії пішки.
9. Люблю: футбол, вестерни, радянські комедії, блюз, хорошу публіцистику, ром «Бакарді» (тепер – платонічно).
10. Не люблю: деякі риси «західницького» менталітету (знову чомусь спливає у пам’яті отой опецькуватий, лисуватий і вусатий суб’єкт). Усілякі hard, thrash, heavy metal та все інше, покликане збуджувати не емоції, а інстинкти. Майже такою ж мірою не терплю псевдоетнографічної шароварщини. А також – самозакоханого графоманства.
Вам, певно, достобіса цікаво це все, міг би ще щось додати, але… саме зараз чую, як отой самий телеканал знову вкотре розповідає, як «весело, щиро і цікаво» їм святкувалося. Ну, ніяк не можу відмовити собі в задоволенні подивитися ще й ще раз. Отож – бувайте!
Ігор Дуда