Вашингтонський Capital Centre реве і стогне своїми кільканадцятьма тисячами голосів. Гул неймовірний, і куб монітора, що завис над центром льодової арени, спалахами цифр фіксує посилення звуку: 17, 18, 19…
Квітень 1990 року. Матч плей-офф Кубку Стенлі Washington Capitals – New York Rangers. І хоча це лише перша зустріч серії, а до фіналу ще ой як далеко, трибуни Capital Centre заповнені вщерть. Мені доводилося раніше бачити хокей «живцем» у Москві. Рівень тамтешніх ЦСКА і «Динамо» в ту пору, напевно, був вищим, ніж «Вашингтона» чи «Рейнджерз», проте напівсонна атмосфера, що панувала на трибунах у Лужниках, не йшла в жодне порівняння з виром емоцій, в які занурюєшся тут, за океаном. Чи то азарт гравців передається публіці, чи навпаки, глядачі своїм несамовитим вболіванням наелектризовують хокеїстів, але шалені швидкості, глухі удари об борти, постріли кидків і стукіт ключок об лід органічно переплітаються з хоровими переспівами і живими хвилями, які раз по раз прокочуються трибунами.
А гра тим часом триває. Правду кажучи, суто спортивний аспект для мене особливого значення не має – ні «Вашингтон», ні «Рейнджерз» ніколи не були предметом моїх дитячих мрій. І, що найцікавіше, я відчуваю, що власне спортивний аспект поєдинку не є аж надто важливим і для самих американців. Серія плей-офф може тягнутися доволі довго; поразка на її початку не є трагедією, як і не принесе вирішальних дивідендів і можливий виграш. Саме тому настрій аудиторії радше нагадує атмосферу якогось шоу. Тут немає переможців і переможених, а є радше учасники отого самого шоу, що дає змогу з приємністю згаяти час. У цьому плані Америка – не Італія і не Бразилія. Принаймні, не доводилося чути про викинуті з вікон телевізори та про випадки суїциду через програш своєї команди. Шоу – це всього лише шоу. Щодо конкретного матчу, то його виграли господарі майданчика. Рахунку не пам’ятаю, але точно знаю, що «Вашингтон» забив більше п’яти голів. При виході з арени одягнений у ковпак чолов’яга вручив мені спеціальний купон, в якому зазначалося: якщо «Кепіталз» закинуть більше п’яти шайб, то власник купона, тобто я, можу одержати безкоштовну піцу в одній з піцерій неподалік від Capital Centre. Агент з розповсюдження купонів мав здоровий, рум’яний вигляд, і сам скидався на щойно приготовлену піцу.
Купон цей зберігся в мене дотепер. Напевно, наступного дня після матчу голод не дуже мені дошкуляв…
Ігор Дуда