Що спільного між кривавими побоїщами первісних племен через мисливські угіддя і нинішніми суперечками за земельні ділянки, ласий об’єкт приватизації чи вигідний результат тендеру між впливовими групами і кланами? Дурнувате, на перший погляд, запитання. Ну справді, що може бути спільного між одягнутими у звірині шкури волохатими напівлюдьми-напівмавпами, які люто б’ються за тушу впольованого мамонта, і цивілізованими добродіями з дорогими мобільними телефонами, ноутбуками, у елегантних костюмах й із амбре вишуканих парфумів? Не кваптеся.
Цікаво, чи можна було це передбачити ще років двадцять тому, в період розрекламованої видачі приватизаційних сертифікатів, якими дехто з дотепників опісля обклеїв стіни… туалетів? Із так званої «загальнонародної» власність тоді терміново трансформовувалася у звичну для світу приватну. Зрозуміло, що цей процес у країні «рівності у злиднях» не міг пройти безболісно. Та навряд чи хтось міг передбачити такий дикий розгул хижацьких інстинктів, найтемніших проявів людської душі, не стримуваних ані нормами моралі, ні християнськими заповідями. А той факт, що діялося це в умовах тотально корумпованої правоохоронно-юридичної системи, створював для сміливців-ідеалістів додаткові ризики. Отой самий конфлікт інтересів (дуже часто неминучий) для багатьох з них закінчився трагічно. Вижили, як і у природі, найсильніші та найзубастіші. Вижили і привнесли у суспільство свої норми (точніше, «понятия») етики і культури, свій жаргон і своїх смаки. Привнесли до такого ступеня, що тепер наявний новийконфлікт інтересів між тим, що йменується українським за своїм єством, і отим політично-кримінально-бізнесовим змієм, що зловісною тінню завис над країною. І де той казковий Котигорошко з його булавою?
Ігор Дуда