Тим, хто сприйме ці нотатки як варіант “записок божевільного”, одразу скажу: ще ні. Це ще, можливо, попереду. Наразі ж – невеличкий вибрик творчої фантазії на тему, що тією чи іншою мірою зачіпає всіх – тему мінливості клімату.
За цими думками незчувся, як забрів аж під Білу, де вже нагадала про себе сувора навіть в літню пору Арктика. “Б-р-р”, – пробіг попід шкірою мороз і мимоволі пошкодував, що не одягся хоча б у спортивну куртку. Час було повертатися, щоб не далася взнаки гіпотермія. Шлях назад видався коротшим, до того ж вітер з льодової півночі дув у спину і додавав швидкості. Десь біля Острова Закоханих (як його лише не називали!) відчув, як пронизуючі холодні повітряні маси поступаються місцем вже згаданій приємній літній прохолоді помірних широт. Ну, а коли, занурений у власні думки і кліматичні враження, дістався “Берегині” (неблизький шлях), то одразу ж шкірою і легенями відчув заколисуюче тепло Середземномор’я, Мальти і навіть нотки гарячого сухого самуму – вітру з Сахари. Маленька, все-таки, наша планета…
Якщо хтось захоче повторити мій маршрут, не гарантую, що відчуття будуть такими ж, як у мене. Але, про всяк випадок, вдягніться тепліше. Зрештою, роздягнутися легше, ніж цокати зубами, коли опинитеся на якийсь кілометр ближче до північного полюса.
Ігор Дуда