Специфіка роботи журналіста така, що успіх у ній нерідко пов’язаний зі скандалом. І от у цій царині скандальних пригод мало хто може зрівнятися з Сергієм Доренком, уродженцем Керчі, як він сам себе називає, «хохлом». Того самого, який нині тонізує слухачів радіостанції «Говорит Москва» періодичним грізним р-р-ричанням у ефірі. За ним тягнеться цілий шлейф трафунків і висловлювань із незмінним присмаком скандалу.
Та, звісно, журналіст перш за все запам’ятовується написаним або мовленим у теле-чи радіоефірі. У своїй заяві про вихід з КПРФ Доренко написав: «Я систематично робив членські внески вам і у Вікіпедію. Вікіпедія виявилася значно важливішою для облаштування життя в країні, ніж компартія. Не ображайтеся, але відтепер вашу частку я платитиму Вікіпедії – від неї більше користі». А ще новоявлений послідовник даосизму (як вам зигзаг: від комунізму – до китайського релігійного вчення) шанувальник автомобілів, стрільби з лука і дайвінгу, а також завзятий колекціонер нефриту дуже влучно висловився з приводу судочинства у своїй країні. І це попри те, що стосовно нього самого суд виявив просто-таки милосердя. «Суди в Росії, – сказав він, – зайве свідчення того, що Бога немає». З цим, напевно, важко не погодитися – «політичний кілер», як мовиться, влучив у «яблучко». Можна лише внести невеличку поправку: сказане Доренком справедливе не лише стосовно російської «третьої влади» – воно цілком підходить і для характеристики судової системи на його історичній батьківщині. Страх перед гіпотетичною люстрацією, мабуть, є не надто сильним, оскільки служителі богині із зав’язаними очима й терезами у руках продовжують штампувати вироки й ухвали, що викликають збурення у суспільстві. Останні випадки із звільненням командира столичного «Беркута» Садовнікова, підлеглі якого стріляли в майданівців на Інститутській, а також дивовижним розблокуванням рахунків одіозного члена «сім’ї» Януковича Арбузова зайвий раз це доводять. Суддівська каста залюбки паразитує на своїй недоторканності (випадок із «колядником» Зваричем – прикрий для неї виняток) і вивести на чисту воду тих, хто сам звик виступати в ролі вершителя чужих доль – одне з найсерйозніших випробувань для нової владної команди. І від того, чи здатна вона буде його вирішити, значною мірою залежить, чи пройде вона випробування на щирість своїх декларацій.
Ігор Дуда