(березень 2014 р.)
Тебе не раз я, мабуть, в місті зустрічав
Проходив мимо і не помічав
Ти був як всі: не гірший і не кращий
Я і подумати не міг тоді нізащо,
Що у близьку і вирішальну днину
Тебе й мене покличе Україна.
Ти на Майдан прийшов в туманному світанні,
А я залишився удома на дивані
Ти чад вдихав підпалених коліс,
Безсонням мучився, на барикаду ліз,
А я удома свіжі вісті слухав,
А потім обговорював на кухні
І ти не знав, куди дорога заведе:
У рідну хату чи під кулю з СВД
Вона дісталася тобі, закрились очі
Мене ж відтоді моя совість точить.
Ти лиш в життя вступав і мало що пізнав
І ще, напевно, ту, єдину, не обняв,
І квіти не приніс, у двері не постукав –
Вся Україна підняла тебе на руки
І понесла в заквітчаній труні…
І тяжко, й гірко на душі мені
Тому, непевно, що живу я замість тебе,
А ти на мене дивишся із неба,
Тож поки смерть не стулить мої віки,
Я – твій боржник. Віднині і навіки.
***
(листопад 2018 р.)
Я – твій боржник, але з лихої долі
Свій борг тобі я не віддам ніколи,
Я – з числа тих, хто в ту тяжку годину
Стояв і слухав “Плине кача по тисині”,
І думав: “Вороття назад не буде.
За що ж загинули найкращі люди?
Все! Вигнали мерзоту кримінальну!
Тепер, можливо, заживем нормально…”
Я з тих, хто вірив, що коли пролилась кров –
То зло й брехня не виринуть вже знов,
Я з числа тих, хто лиш роззявив рота,
Коли взялася знову правити мерзота
І все гребти під себе й знов дурити,
І вчити, як потрібно “чесно жити”,
І як брехню під вишиванкою ховати,
А ще – гербом і гімном підлість прикривати
То голова твоя за те безсило впала,
Щоби корупція і далі процвітала?
То ти за це поліг?! Аж трохи страшно стало,
А ще – легенька заздрість розібрала:
Ти ж йшов на смерть, бо в тебе була мрія,
І твою мужність живила надія,
Що Україна зовсім іншою постане
І “усміхнеться доля” справді віщим стане…
Ти і загинув з цим – навіки молодий
А я торую й далі шлях земний
Побачу сльози на очах у матерів,
“За що?”, “За кого?” в їх запитанні німім,
Почую “Плине кача…” й думаю про те,
За що ж віддав життя ти молоде?
Ігор Дуда