Двічі в одну річку не ввійдеш? Ще й як ввійдеш – принаймні, якщо ти фахівець калібру Зінедіна Зідана.

Мадридський “Реал” офіційно поінформував про те, що французький тренер повертається на пост головного тренера клубу. Очевидно, робота аргентинського коуча Сантьяго Соларі, від якої кидало то в жар, то в холод вболівальників і керівництво клубу, остаточно вичерпала терпіння останнього, і зміну на тренерському містку вирішено було зробити ще до завершення сезону, в якому “Реалу” вже нічого не “світить” здобути. І хоча нещодавно почали ходити чутки про повернення в Мадрид хронічного “лузера” англійського футболу останніх років Жозе  Моуріньо, президент “Реала” Флорентіно Перес вирішив довіритися надійнішому і більш прийнятному для гравців варіантові.

Зідан залишив “королівський клуб” минулого літа, що називається, “на коні”, в зеніті тренерської слави, вигравши третю поспіль Лігу чемпіонів. А всього за майже два з половиною роки на посаді entrenador “Реала” зумів здобути для клубу 9 титулів. І повертається він, зрозуміло, не в ролі щасливого по самі вуха наставника якогось “Вальядоліда” чи “Саламанки”, котрому виявило високу ласку керівництво найтитулованішого клубу планети, а відчуває себе вправі диктувати свої умови. Серед озвучених ним: повний контроль над командою (Ф.Перес, мабуть, довго морщив ніс); продаж гравців, яких не бачить в команді (президент на додачу ще й, напевно, скривив губи); відмова від купівля Неймара і від повернення з “баварської” оренди капризного Хамеса Родрігеса; “бан” на продаж Іско і Марсело; активізація спроб збільшити “французьку колонію” в “Реалі”:  придбати в ПСЖ Мбаппе і в “Челсі” – Канте.. Напевно, рада директорів під впливом ляпасу, який “Реал” нещодавно отримав від “Аякса” в Лізі чемпіонів, піде назустріч вимогам Зідана, вбачаючи в ньому рятівника реноме клубу. Чи буде його друге пришестя в “Реал” успішним? З щирої симпатії до геніального в минулому футболіста й не менш видатного тренера хотілося б в це вірити, але тут, як мовиться, не вгадаєш – тренерська доля примхлива як жодна інша. Можна пригадати дещо з досвіду вітчизняного футболу, коли тренери поверталися на попереднє місце роботи. У 1996 р. це зробив Валерій Лобановський, повернувшись після 6-річної паузи на тренерську лаву “Динамо”. Відтоді й до квітня 1999 р., тобто до злощасного й вкрай нелогічного 3:3 з “Баварією” в півфіналі Ліги чемпіонів київський клуб невпинно прогресував у грі й результатах. Натомість Юрій Сьомін, повернувшись до Києва через рік після доволі успішного першого періоду роботи, провалив усе, що міг, і був без зайвої делікатності спроваджений у відставку. Тренерська лава була і залишається для багатьох розпеченою пательнею. Хоча З. Зідан зазвичай воліє не сидіти на ній, а стоїть на межі “технічної зони”…

Ігор Дуда