Рівень розвитку країни характеризує багато показників: місце у світовому рейтингу індексу щастя, розмір зарплат і пенсій, стан її автошляхів, рівень підліткової злочинності, кількість бродячих псів на тротуарах і ще багато що. Мені ж також здається, що доволі промовисто про рівень країни промовляє наочна агітація та реклама на бігбордах вздовж доріг.

Днями звернув увагу на один з них – величенький такий, якого важко не помітити, проходячи або ж проїжджаючи повз нього. Не надміру спотворена інтелектом фізіономія типового “крутелика” за підписом “Вадім” щось хитрувато підморгує і повідомляє, що “Я скачаю, викатаю промокоди і видалю”. Одразу й не збагнеш, чи то якась тюремна “феня”, чи вузький смартфонний жаргон. Недешево обійшовся, мабуть, цей скромненький бігбордик, але що не зробиш задля людей…

У зв’язку з цим мені пригадалося інтерв’ю колишнього чиновника міської ради. Він довірливо розповів, як до нього на прийом прийшов відомий у місті діяч, багаторічний в’язень радянських таборів з “цікавою пропозицією”: на отих бігбордах розміщати світлини знаних борців за волю України. Про доцільність цього можна і подискутувати, але мова зараз не про те. Пропозиція виявилася настільки цікавою, що благополучно “загрузла” в чиновницьких кабінетах (якщо взагалі ними розглядалася). Це – зайве підтвердження думки про “файне” місто, яку висловив ще, здається, в 2015 р., в розпал бойових дій на Донбасі кореспондент вельми патріотичного журналу “Український тиждень”: “Одна частина городян займається волонтерством, а інша – активно відпочиває”. Вже звиклося, що життя у нас протікає ніби у двох паралельних напрямках: у службовий час функціонери влади, вчителі у школах формально виконують офіційні настанови, зокрема, працюють на добробут громади і виховують молоде покоління на наших давніх народних традиціях, залюбки позують у вишиванках, а поза службою приєднуються до загальної маси, яка сповідує принцип “суспільства споживання” (в його недорозвиненому, в порівнянні з передовими країнами, варіанті). А дуже багато – і елементарного виживання. І коли відомі журналісти обмінюються при зустрічах репліками на кшталт “Ну як, всьо “ніштяк”?, – неминуче виникає питання щодо цінностей, які вони сповідують.

Згаданий вище принцип не потребує бігбордів з борцями за волю – йому, вихованому на дешевій “попсі” з додаванням блатної романтики, цілком достатньо і “Я скачаю, викатаю промокоди і видалю”. І все буде “ніштяк”.