Пригадую, ще десь в середині 90-х випадково побачив на телеекрані виступ якоїсь патріотичної жіночки – членкині якогось союзу. Вона захоплено розповідала тоді, яка в нас працьовита, енергійна, словом, просто чудова молодь. І в заходах усяких бере участь, і в бізнесі активно працює: відкриває різні заклади, кафе, нічні клуби і т.д. Словом, виходило, що майбутнє України – в надійних молодих руках.

У своїй натхненній розповіді славна союзянка якось проминула той сумний факт, що більшість отих самих клубів, наче магнітом, притягують до себе усілякий часто ще безвусий, але вже достатньо зіпсований контингент. А якщо відмовитися від псевдонаукової дефініції – “відморозків” з достатнім рівнем адреналіну для бездумної агресії, у яких сильно “чешуться” кулаки, натреновані у секціях боксу чи фітнес-центрах Прикривати оті нічні збіговиська не дуже вдавалося і в період карантину, а влада, заявляючи про свою щиру симпатію до інтересів бізнесу, здебільшого лише по-батьківськи закликала власників і завсідників усіх цих кубел хоч про людське око дотримуватися протиепідемічних обмежень.

Не знаю точно, як статистично вони впливають на рівень захворюваності на коронавірус, а от те, що впливають, і досить відчутно, на рівень злочинності в місті видається безсумнівним. Причому, злочинності у її найтяжчому прояві – загублених людських життях. Іноді під час баталій навколо новобудови за ПК “Березіль” ставало цікаво: звідки беруться, наче за чиїмось посвистом, величенькі групи молодиків, ладних кулаками (й ногами) відстоювати чиєсь “священне право власності”? І чому громаді, зрештою, їхнім батькам немає жодного діла до того, чим вони займаються? Тут мимоволі відчуєш перевагу жорсткої диктатури над нашою наскрізь прогнилою “демократичною системою”, котра дає можливість зграям молодих нероб насолоджуватися життям, чекаючи, коли щедрий “хазяїн” підкине якусь “роботу”, пов’язану з мордобоєм. Два роки тому від рук кількох отаких “биків” з гіпертрофованим власним “Я” біля одного, з дозволу сказати, місць відпочинку загинув 20-річний хлопець. Його батьки довго добивалися справедливості, приходили на судові засідання з портретом сина. Наше часто надміру поблажливе до злочинців правосуддя ніби й виявило в тому конкретному випадку деяку суворість  – 7 і 10 років позбавлення волі учасникам вбивства хлопця. Мабуть, надто вже очевидною була вина, або ж не знайшлося впливових заступників, котрі б “врівноважили” невблаганність закону.

Відтоді в суспільстві нічого не змінилося, отож нова трагедія не змусила себе чекати. Днями біля одного з нічних “вертепів” загинув молодий хлопець, причому пошкодження, виявлені на тілі – крововилив у мозок і перелом хребта – свідчили про тупу лють, з якою завдавалися удари. Знову страшна біда прийшла в чийсь дім. Знову буде судовий процес (поліція, слід віддати їй належне, спрацювала доволі оперативно і швидко виявила вбивцю), знову вправлятимуться в юридичній казуїстиці адвокати (як на мене – глибоко аморальна в українських умовах професія). І, можливо, буде навіть винесений обвинувальний вирок. Але ж молоде життя не повернеш…

“Справжні гниди, і Росії не треба. Шкода, що толкова молодь гине, а така сволота живе. Виловити всіх і посадити довічно, а якщо відкупляться – зробити як у фільмі “Ворошиловский стрелок”. Шкода такого молодого хлопця…”, – один із відгуків на цю трагічну подію в соцмережах.

Зрозуміло, шкода. А ще – переповнює злість. На державу, з її щоденною фальшю і повністю пущеним на самоплив питанням виховання молоді. На суспільство, нездатне забезпечити потужний позитивний приклад. На місцеву владу, з її “щирою симпатією до інтересів бізнесу”.

На всю країну, яка купається в брудній калюжі брехні та беззаконня…