Щиро зізнаюся – заздрю Петру Порошенку. Заздрю майже чорною заздрістю схильної до депресій і всілякої “достоєвщини” істоти, яку вона може відчувати до впертої, впевненої у власній правоті особи, наділеної тою твердошкірістю, яка суттєво полегшує життя.

Про таких, щоправда, часто кажуть: “Йому хоч кіл на голові теши”. Якщо абстрагуватися від деяких моментів у промові тепер уже екс-президента після виборів (обіцянки подзвонити В. Зеленському і привітати його з перемогою; визнання того, що наступного місяця він залишає пост глави держави, тому що “так вирішила більшість українців”, і що “сьогодні не виграно бій”),  то цілком могло скластися враження, що переможний “спіч” проголошує щасливий тріумфатор президентських перегонів.  А деякі його моменти були здатні щиро здивувати:

“А ще наша команда буде захищати все, що ми зробили за ці п’ять років! І я пишаюся тим, що зробила наша команда, бо наша команда є вся Україна і вашими зусиллями це вийшло! Бо якщо б я не мав вашої підтримки – вас, всіх українців – нічого б не вийшло!”.  Заявити таке, отримавши від отих “всіх” українців 24,44% голосів, можна було лише в стані повної відірваності від реалій. А це вже, даруйте, ближче до сфери, що межує з цариною діяльності нащадків Фрейда, Юнга, Бехтєрєва та ін.  

Далі – не менш цікаво: “Всі наші міжнародні партнери чітко наголошують, що за п’ять років президентства Порошенка зроблено набагато більше, ніж за чверть століття до цього. Це є наша з вами перемога”. Знову ж таки залишається дивуватися чи то непохитній твердості екс-президента (дещо вульгарною мовою вона зветься інакше), чи недалекоглядності народу, який не оцінив свого світоча (стільки ж зроблено!) і відмовив йому в довірі. 

А як вам отаке: “Але я наголошую – сьогодні країна набагато сильніша і набагато в кращому стані, ніж п’ять років тому”. Єдиний висновок, що напрошується з цього пасажу: ну, дайте ж, несвідомі “хохли” і малороси цьому звитяжцеві, під проводом якого досягнутий отой “набагато кращий стан”, “рулити” й далі! Тоді через ще 5 років цей стан буде просто фантастичним!

Ще кілька не позбавлених інтересу пасажів: “Я вдячний своїй фантастичній команді. Найсильнішій в Україні, найпатріотичнішій, найпрофесійнішій, найвмотивованішій. Друзі, ви найкращі”. Цікаво, чи щось схоже пан екс-президент сказав (чи скаже) на неодмінному “розборі польотів”, коли, напевно, причини відставання від опонента майже на 50% будуть названі, як годиться, поіменно?

“Я хочу сказати, що вдячний кожному українцеві. Друзі, я вам вдячний незалежно від того, за кого ви проголосували 31 березня. Я вдячний за сьогоднішню активну громадянську позицію”. Дозволю собі висловити припущення, що на всіх тих, хто проголосував проти нього, Петро Порошенко подумки дивився приблизно так, як на Володимира Зеленського, коли почув від нього на стадіоні: “Я не ваш опонент, я – ваш вирок”.

А на завершення – підбадьорлива доза оптимізму для моральної підтримки трохи втомленого від 5 фантастичних років під його керівництвом народу:  “Україна буде успішною країною. Великою країною. Європейською країною.”

Ось так. Промова явно не “лузера”, котрий зазнав оглушливої поразки, яка одним махом знецінює всі намальовані ним солодкі пасторалі. Радше переможця, ну, в гіршому випадку – доповідача на якомусь міжнародному форумі.

Петре Олексійовичу, ви, взагалі, зрозуміли, що сталося? Чи далі перебуваєте у заспокійливій ванні, яку для вас наповнила ваша “фантастична, найпрофесійніша, найвмотивованіша” команда? Ви програли вибори. З тріском. Не заручившись підтримкою навіть на заході країни, в тому числі й “патріотичного і свідомого Тернопілля”. В такій ситуації, може, краще б сказати: “Я зробив, що міг, нехай інший зробить краще”. А ви – про те, що країна “в набагато кращому стані” і що за роки вашого президентства зроблено більше, ніж за чверть століття до цього…

Якщо судити з підсумків виборів – то щось не те виходить…

А взагалі – заздрю вам. Я б так не зміг…

Ігор Дуда