Знаходити в цю пору в своїй поштовій скриньці купу різноманітної передвиборчої агітації – звична  справа. Додам від себе – ще й доволі надокучлива.

За рідким винятком – хіба що трапиться серед неї щось таке, що викличе якісь літературні чи кіношні асоціації. Приміром, заклик “Пора діяти!” на скромненькій листівці (вже й не пригадаю, кому належить) дивовижно перегукується із ентузіазмом персонажа “12 стільців”, слюсара-інтелігента Полєсова (“Надо действовать!”), яким він діймав дуже обережних членів таємного   “Союзу меча і орала”.  

Не стоять осторонь процесу рекламування достоїнств кандидатів у народні обранці й місцеві друковані видання. Спецвипуск одного з них виявив на тижні у тій же поштовій скриньці. Загалом, стандартний набір воздання хвали місту (а отже, зрозуміло, і його славному керівництву) разом із змалюванням перспектив, що відкриються у випадку обрання… втім, не буду робити додаткової реклами кандидату. Все ж, суто фактичної аргументації творцям спецвипуску видалося замало, і вони вирішили підкріпити її вагомим голосом високої духовної особи. Ну, а вона терпляче просвітила не зовсім свідому отару (даруйте – паству) нагадуванням, що “треба голосувати відповідально”. А ще – що “потрібно дуже серйозно аналізувати, якого типу політичну силу ви обираєте”. Це, взагалі, можна було б назвати проголошенням прописних істин, або ж більше – намаганням ламатися у відчинені двері, та все ж дозволю собі поцікавитися, як високий духовний чин уявляє собі отой “серйозний аналіз” перед  “відповідальним голосуванням”. Прийти додому, обкластися всіма отими листівками, брошурками, буклетами (плюс, звичайно, вже згаданий спецвипуск) увімкнути якусь політичну програму по телевізору і – почати посилено (і серйозно!) аналізувати? Віддавна ж відомо, що всі оті програми всіх кандидатів пишуться мовби під копірку; у всіх  них – турбота про благо народу і обіцянка віддати всі сили для нього і т. д. І жодного слова – про приховані й не такі шляхетні наміри.

Втім, навіть власного  високого духовного авторитету святому отцеві видалося замало, і він вирішив ще й нагадати майбутньому електорату пам’ятку виборця, затверджену високим Синодом. В ній, зокрема, говориться, що “пасивність чи бездіяльність є проявом байдужості, егоїзму, лінивства, а отже, гріхом…. Свідоме ухилення від участі в політичному житті держави, зокрема у виборах, є виявом байдужості не лише до кандидатів у представники влади, а й до всього суспільства”.

Щиро зізнаюся, отче – як на сповіді: я грішний, бо байдужий, егоїстичний і лінивий. А ще, напевно, не надто розумний, оскільки не знаходжу в собі сил проаналізувати увесь цей вал рекламно-політичного мотлоху – телевізійного, сайтового і друкованого. Я, швидше за все, таки цього разу “ухилюся від участі в політичному житті”. До цього мене, серед іншого, спонукають і проникливі останні рядки вашої поради: “Політики повинні зобов’язатися не зловживати владою, керуючись корисливими мотивами та намагаючись задовольнити будь-які приватні чи корпоративні інтереси коштом спільного добра”. Вони одразу ж згадуються, коли дивишся, приміром,  на новобудову за “Березолем”.  Стривайте, але ж це роблять саме ті, хто на усіляких попередніх виборах бив себе в груди й клявся, що народ для нього – понад усе. Отже, все це – брехня?

Мабуть, шановна духовна особа передбачила й таку можливість, оскільки зовсім нещодавно звернулася до молоді в духовному центрі зі словами: “Якщо будете вміти розрізняти правду від брехні, то жоден брехливий політик не отримає вашого голосу”.

Візьму до уваги другу половину цієї поради – жоден брехливий політик не отримає мого голосу…

Ігор Дуда