Суто жебрацькі злодійства все частіше скоюють у селах.

Село вимирає. Та найгірше, що село деградує та стає злодійкуватим. Вже рідко хто залишає незамкненими двері або ключ у куточку підвіконника. І хоча бабці в хусточках усе ще ховають гроші під перинами чи у шафах, та замки на дверях ставлять надійні, з секретом. Однак і це не гарантія вберегти свої кровні від охочих зайд, крадіїв чи шахраїв. Ось приклади кримінальних справ, розглянутих днями Апеляційним судом. Також потрібно зауважити, що всі псевдогерої раніше вже були засуджені і на час грабунків мали невідбуті міри покарання, отож мали іспитові строки

Гроші за фотопортретом

Це сталося наприкінці липня минулого року в одному із сіл Кременецького району, розповів прокурор відділу прокуратури Тернопільської області В’ячеслав Левенець. Зранку двоє односельців сумнівної репутації вештались селом, прихиляючись час від часу до пляшки. Зустріли Петра. Сусід також не відмовився «промочити» горло, а потім попросив допомогти розвантажити шифер, пояснив, що от-от має приїхати вантажівка. За роботу обіцяв заплатити, ще й могорич виставити. І трійця пішла до Петрової хати. Але машина не їхала, а сонце припікало, от «робітники», до речі, раніше судимі за крадіжки, але звільнені від покарання з випробувальними термінами, почали натякати господарю, що вже пора обідати. Петро неохоче вийшов у сусідню кімнату та, озирнувшись до односельців, переконався, чи вони, бува, не підглядають, і дістав гаманець з грошима. Чоловік не уявляв, що молодший і більш спритний з гостей Олексій спостерігав за ним у дзеркало. Отож господар взяв купюру в 200 грн., а решта заховав назад. Повернувшись до кімнати, простягнув матері гроші: «Піди купи нам пива». Жінка незадоволено зітхнула, однак суперечити синові не стала, тож невдовзі компанія вже пригощалась пінистим «Опіллям».

Шифер так і не привезли, а Петро розщедрився і попросив Олексія сходити за горілкою. Свято тривало, хоча недовго. Захмелілі господар з матір’ю повкладалися спати, сусіди ж вийшли надвір, закурили.

«Ну що, йдемо, може, ще до когось у гості зайдемо?» – спитав старший, вічно п’яненький Сергій.

«Слухай, я бачив, де Петро гроші ховає, – зашепотів його спільник по чарці. – Давай повернемось, ти його забалакаєш і двері затулиш, а я витягну гроші. Ми що, дурно прочекали цілісінький день?» Злодієві не треба було двічі пропонувати, так і вирішили. Сергій затулив спиною двері та про щось запитав, тим часом Олексій тихенько прокрався в кімнату, підійшов до фотопортрета на спіні і дістав з-за нього гаманець. У цей момент в нього під ногами рипнула підлога. Господар різко піднявся: «Хто там?» – запитав. «Та заспокойся», – поклав йому руку на плече сусід. Той відкинув руку та спробував встати. Петро схопив його за горло та почав душити. До речі, вперше за грати він потрапив саме за вбивство: задушив потерпілого. Цього разу його жертві пощастило – у злодія не вистачало сил замкнути смертельне кільце рук, до того ж «подільник» виявився більш розважливим і силоміць витягнув Сергія надвір. Чомусь про цей факт потерпілий згодом «забув».

Грабіжники вибігли на вулицю, трохи відсапались. Олексій розкрив кулак з пом’ятими купюрами. У суді він стверджував, що взяв лише 200 грн., тим часом потерпілі наполягали, що з гаманця зникло шістсот. Суперечив йому і напарник, проговорившись, що спільник дав йому двісті, ніби лишивши стільки ж і собі.

Крадіжку помітили буквально годину потому, коли нарешті привезли шифер і старша сестра дістала гаманець, аби розрахуватись із водієм.

Розглянувши матеріали справи, Тернопільський апеляційний суд залишив без змін вирок Кременецького районного суду: обох на 4 роки позбавили волі.

На крадіжки, як на прогулянку

Чи справді голодні очі двох дітей штовхали 36-річного Анатолія С. на злочин? Так вже у нього виходило: тільки-но неодноразово судимий горе-татусь виходив пройтися селом, як обов’язково йому на очі потрапляли «нічийні» речі, причому кожного разу від рук спритника потерпали самотні бабусі. Наприклад, прийшов у сусіднє Веселе Кременецького району, просто так тинявся селом, як раптом побачив на подвір’ї пенсіонерки алюмінієву драбину. Злодій з ходу до жінки, яка поралась тут же біля стодоли. «Бабцю, можна у вас драбину позичити? – почав крадій, – я ремонт роблю, хочу стелю побілити». Старенька повірила, дала на тиждень покористуватись, але чолов’яга віддавати не поспішав, тим паче, що вже за годину продав драбину якомусь дядькові у сусідньому селі. Злодій так поспішав, що драбину вартістю понад 250 грн. «штовхнув» лише за тридцятку.

А вже пару днів потому прославився в іншому селі. В обідню пору вештався він, п’яненький, порослими бур’янами кривими вуличками, роздивлявся, де що лежить. Тут помітив у дворі немолоду жіночку, котра щось в’язала, а поруч лежав мобільний телефон. «Пані, я розминувся з приятелем, можна від вас йому задзвонити?» – чемно спитав. Жінка підозріло глянула на незнайомця й автоматично простягнула трубку, чоловік  вихопив апарат у неї з рук, і за ним тільки вітер слід розвіяв.

Тим не менше, далеко втекти Анатолій не зумів, невдовзі грабіжника затримали. Враховуючи, що рецидивіст скоїв два «майнові» злочини, Тернопільський апеляційний суд залишив у силі вирок – рік позбавлення волі. Щоправда, поки суд розглядав справу, злодій практично вже відбув покарання, тож жителям кременецьких сіл треба вже поховати все, що «погано» лежить.

«За мою дівчину мене ж і побито»

Особлива тема – сільські дискотеки, що відбуваються за стінами сільських клубів. Самогон і оковита там ллються рікою, музика грає, невідомо для кого, адже молодь їсть собі соняшник і «спілкується», точніше, намагається перекричати одне одного. А потім цей емоційно неврівноважений натовп вивалює на вулицю і… Не важко уявити, що обов’язково хтось із кимсь «не зійдуться» характерами, от вам і бійка. Так було і того разу.

Степан з дівчиною приїхали у Настасів Тернопільського району привітати племінника з днем народження. Увечері молоді вирішили прогулятися селом, та не встигли вийти за ворота, як зустрілись із місцевими «крутими» – трьома братами-сусідами Н-ми. Міцні та задиркуваті, до того ж вже з обіду п’яні хлопці давно вже вичікували на чергову жертву, а тут раптом цей «міський всезнайко» Стьопка.

Ясна річ, тільки-но приїжджі порівнялись із братами, як молодший з них, раніше судимий за крадіжки Михайло, ніби випадково штовхнув юнака плечем. «Чого ти?» – здивувався той. «Ти чого мені погрожував?» – наїжачився Н.- молодший. «Бо не телефонуй моїй дівчині. Ми заручені, незабаром весілля», – відповів.

У відповідь старший із братів, кремезний Петро, схопив Степана за барки: «Ти чого моєму братові погрожуєш?»

Юнак не встиг схаменутись, як його збили з ніг та просто почали втоптувати в землю. Нападники били руками й ногами, влаштували справжній кривавий футбол. Винуватиця бійки Олена намагалась відтягнути Михайла, та марно. На щастя, почувши крики, на вулицю вибігла мати галабурдників, за нею – дружина старшого з братів. Троє жінок ледве зуміли розтягнути озвірілих нападників від вже непритомної, закривавленої жертви. У досить важкому стані хлопця доставили в лікарню.

І от вироком Тернопільського міськрайонного суду братів засуджено до різних термінів покарання. Та найбільше суддів здивувало, що старші брати навіть не одразу пригадали ім’я хлопця, якого ледве не вбили. Просто так, через пиятику.

Торгова представниця-аферистка

Щоб шахраювати, не потрібна ні економічна освіта, ні великий життєвий досвід, довела 25-річна Тетяна з Тернополя. За півроку роботи жінка встигла обдурити  фірму, в якій працювала, більш ніж на 10 тисяч гривень, розповів помічник прокурора Тернопільського району Євген Храпливий.

Миловидну і приємну у спілкуванні, Тетяну одразу без випробувань взяли на роботу торговим представником досить відомої продовольчої фірми. В її обов’язки входило разом із водієм розвозити продукти у гастрономи і крамнички, брати гроші за замовлення, слідкувати за кількістю вивантажених продуктів – отже, бути матеріально відповідальною особою. Зважаючи, як сміливо й заповзято добродійка одразу взялась за роботу, справу вона знала не з чужих слів. Вже згодом ревізія та слідство встановили, що вже не тільки з перших днів – із перших годин роботи добродійка почала «ділити» прибутки підприємства. Скажімо, гастроном розрахувався за пару мішків борошна та цукру, цукерки, крупи, тож спритниця половину (скажімо, 500 грн.) здає у касу, а стільки ж лишає собі. Причому варто визнати, ділила чесно, навіть часом собі лишати на пару сотень менше.

Уявіть: Тетяна влаштувалась на роботу в серпні 2009-го, але вже за пару місяців бухгалтер запитала, чому в неї дохід нижчий, ніж у попередника. До того ж у магазинах запевняли: вони повністю розрахувались із торговим представником, продемонстрували документи… У відповідь лиходійка пообіцяла ще раз перерахувати накладні, насправді ж почала уникати керівництва, часом жалілась, що захворіла, йшла раніше з роботи. І далі продовжувала брати гроші з каси аж до січня 2010 року.

Вже під час слідства, коли проти Тетяни порушили кримінальну справу за ознаками шахрайства, повернула 1 тисячу 662 гривні. Тим часом лишалася винною майже 9 тисяч 800 гривень. Суд досить гуманно поставився до аферистки: врахував, що в неї на вихованні маленька дитина, тому лише на 2 роки позбавив волі з іспитовим строком на рік. Тільки невідомо, звідки аферистка компенсуватиме фірмі вкрадені кошти. Напевне, влаштується на інше підприємство?

Олена Густенко, «Номер один»