Дехто схильний починати відлік протестних акцій в Україні, які переростають потім у революційні зрушення і отримують романтичні назви, з листопада 2004 р, тобто з Помаранчевої революції.  Однак пам’ять підказує, а календар у Вікіпедії підтверджує, що саме цими жовтневими днями датується ще один масовий виступ української молоді. Відбувся він у ту пору, коли Україна ще була УРСР, і керівництво Союзу робило конвульсійні спроби зберегти комуністичну імперію, яка вже починала, висловлюючись по-науковому, дезінтегруватися, тобто розпадатися на складові частини.

Революція на граніті – таку назву отримала кампанія акцій громадської непокори, організована переважно студентами, яка тривала з 2 по 17 жовтня 1990 р. на тодішній площі жовтневої революції в Києві (нині – Майдан Незалежності). Протестувальники висунули такі основні вимоги: недопущення підписання нового союзного договору (на той час вже була прийнята Декларація про державний суверенітет України); перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі; націоналізація майна КПУ та ЛКСМУ; повернення на територію УРСР  українських солдатів, які служили в радянській армії; відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Як можна бачити, ця акція на 10 місяців  випередила процеси, що почалися після проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 р.

Опонував молодіжному ентузіазму нинішній палкий прихильник суверенного і незалежного шляху України, а тоді – голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук, який уже в ту пору виявляв неабиякий хист  у слаломі поміж краплинками дощу. Саме цього дня, 10 жовтня, ряд депутатів Верховної Ради оголосили голодування на підтримку студентських вимог. Самі ж студенти голодували (про це свідчили пов’язки білого кольору з написом “Я голодую”) від початку акції. Серед її учасників було чимало відомих у нинішньому українському політикумі осіб: О. Доній, О.Тягнибок, В.Кириленко, В. Кіпіані, Р.Коцаба, П. Розенко… Голод, як кажуть, не тітка, однак в ту пору об’єднав людей, які в подальшому нерідко опинялися у протилежних таборах. Взагалі ж, можна сказати, їм пощастило, що влада протистояла вже без колишньої люті й навіть жорсткості, й що на місці добросердного Леоніда Макаровича не опинився хтось на кшталт Маргарет Тетчер, яка не відступила від своєї позиції, незважаючи на голодування і вмирання одного за одним десяти (!) північноірландських чи то активістів, чи екстремістів у тюрмі Мейз в травні-сернпі 1981 р.  

Пощастило учасникам протестної акції і з одною вимогою, яка мала чітке ім’я і прізвище: 23 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла відставку голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола – можливо, й не найгіршого з усіх українських прем’єрів… Також можливо, що якби Віктор Янукович трохи краще знав історію України, він би в грудні 2013 р. звільнив Миколу Азарова і тим самим послабив би напругу в суспільстві й  не допустив подальшого розвитку подій, які переросли у ще одну революцію…

Ігор Дуда