Перевидання відомої книги сучасної літератури «Рекреації» презентував під час міжнародного мистецького фестивалю «Ї» Юрій Андрухович. Про перевидання та про нову книгу, про потойбічність у власних творах і про те, як із поета став прозаїком розповів відомий письменник під час зустрічі в українському домі «Перемога».

Будучи молодим поетом Юрій Андрухович вважав, що у тридцять років писати вірші – це ганебно і кумедно. Але тоді ще не переймався цим, адже йому було тільки 22 і до 30-ти було так далеко…

– Перехід від поезії до прози у моєму випадку мало пряму прив’язку до мого фізичного віку, – розповів Юрій Андрухович. – Мені було 22-23, і я знав, що я поет і пишу вірші. Як довго це ще потриває не знав, але головне що я знав, що 30 років – це страшенно далеко в часі, і, напевне, не настане ніколи. А якщо настане, то це вже настільки глибока старість і після 30 років писати вірші – це і ганебно, і кумедно. Як може стара людина писати вірші? Звичайно, я трохи жартував у такий спосіб, але часто цю тезу повторював у товариствах. Коли мені виповнилося 30 років, то виявилось, що я досить швидко пройшов той шлях і що не так далеко це в часі від 23-ох, і я зовсім ще не стара людина, але вірші перестали писатися. Це була така собі, думаю, помста. Якщо уявити, що є Світовий Поетичний Дух, який розподіляє вірші серед поетів, то він мені перестав нашіптувати їх. Останнє, що тоді написалося – цикл «Індія», і він був вже після «Рекреацій». Тоді я перестав бути поетом і відкрив для себе можливості прози: проза – це так чудово у порівнянні з поезією, тут стільки свободи, можна так розвернутися, тут романи можна писати і так далі. У мене була своя попередня теза перестати писати вірші після 30 років, я її виконав. Потім, коли виповнилося майже 40, я знову почав їх писати, але це вже не мало такого великого значення тому, що за той час я написав романи 90-х років і мене вже швидше знали, як прозаїка.

Є у Юрія Андруховича книга над якою він працює із 1990-х. Нещодавно він її дописав, але не поспішає з її друком – хоче насолодитися найприємнішим періодом у процесі створення книги.

– Не маю ще багато конкретної інформації про нову книгу, – каже автор. – Єдина справді визначальна річ – це те, що дописав її, але це не означає, що вона вже готова. Я ще хочу дати їй якийсь час відлежатися, відбутися, перечитати ще кілька десятків разів і зробити виправлення. А все тому, що я, як автор, на неї 27 років чекав. Найперший текст яким вона починається написав у 1990 році. Якщо автор писав книжку 27 років, то ви розумієте що йому байдуже чи вона через місяць світ побачить, через три або через чотири, може і не 2017 роком, а 2018 буде датована. Зараз найсолодший період, коли її ще не знають, вона ще не вийшла, я ще маю можливість її виправляти, покращувати і ще нічого поганого про неї ніхто не сказав. Я хочу максимально розтягнути цей період приємний.

Ольга Трач