Україна – Австрія – 0:1

Саме такий напис, доводилося чути, був у багатьох американських барах. Він закликав до поблажливості, мовляв, ну, старається людина, ну, не виходить в неї, будьте ласкаві, поставтеся з розумінням…

Немає зараз поблажливості – є лише невдоволення, що межує з глухою злістю. А ще – риторичні запитання: “Чому?” і “Хто найбільше винен?”. А ще не позбавлене злісного єхидства: “А як же вони збиралися грати в 1/8 проти італійців?”. 

І нема, нема, чорт забирай, на кого зі “сторонніх сил” зіпхнути вину за підсумок цього матчу: ні турецького арбітра Чакира не звинуватиш, ні погоду, ні організаторів матчу, ні надмірну жорсткість суперників.

Можуть не допомагати (точніше, виявитися зовсім несуттєвими) ні футболки, що мали забезпечувати таємничий “енергетичний зв’язок, ні солідна підтримка вболівальників на трибунах (треба було бачити декого з них після забитого австрійцями гола – таке враження, що люди сиділи в поліцейському відділку й чекали на складання протоколу за хуліганство), ні дурнуваті вигуки у Fan Talk, ні участь у програмах пишногрудих і повногубих білявок, ні проголошення наших футболістів “левами”, ні…

Неприємно, але факт: перевага збірної Австрії була в цьому матчі аж несолідною для поєдинку практично рівних (на папері) команд. І вже точно зовсім не личила тим, на кого навішують ярлики отих “левів”. Австріяки впевнено прибрали ініціативу до рук, діяли точніше й акуратніше з м’ячем, ніж наші гравців, які, здавалося, ніяк не могли виплутатися з липучих пут мандражу. Що не пас – то або в аут, або в ноги супернику. Особливо грішили цим крайні оборонці Караваєв (здається, 100% браку) і Миколенко. Тиск на наші ворота, чимала кількість поданих австрійцями кутових врешті-решт призвели до того, до чого й повинні були призвести –  на 21 хв після розіграшу чергового кутового Баумгартнер виграв боротьбу в Забарного і спрямував м’яч у ворота Бущана.

Не варто думати, що цей епізод щось змінив у діях наших футболістів. І далі – передачі впоперек поля без натяку на якийсь задум, купа неточностей при спробах загострити ситуацію. І далі – нездатність ефективно протистояти вправним гравцям атакуючої ланки суперників, що дало нагоди австрійцям Забітцеру і Арнаутовічу вже в першому таймі практично “закрити” гору, а Бущану – раз за разом виручати своїх партнерів. “Дуже багато хвилювання, дуже багато неточностей…”, – не раз бідкався коментатор. Даруйте, це хто і за яких обставин хвилювався і допускав неточності: збірна U-17 проти значно старших і досвідченіших суперників, чи гравці, на яких уже навішані величенькі цінники у прийнятій в Європі валюті?

Найбільше цікавило: чи перекочує жахіття першого тайму в другий, чи, може, тренерам нашої збірної таки вдасться внести якісь корективи у вкрай невдалу гру? Вони позначили свої спроби тим, що замінили абсолютно неефективного (зате сильно розхваленого перед турніром) Маліновського. Щодо іншого, то хиби першої половини залишилися, хоча австрійці, здавалося, навіть трохи дали нам можливість проявити себе в атаці. Але це важко зробити практично без осмисленої взаємодії, несподіваних ходів, а сподіваючись лише на простенькі передачі, які  були або неточними, або без труднощів “читалися” суперниками. Зате вдруге поспіль точно “прочитав” майбутню гру знаний український журналіст Михайло Зубик – саме його прогноз, як і минулого матчу з македонцями, виявився точним.

Що ж тепер? Залишається чекати, що дві з третіх команд у своїх групах матимуть гірші показники, ніж ми. Група А вже відпала: швейцарці фінішували з чотирма очками.

А загалом… не треба таки стріляти в піаніста – ну, не вміє він грати краще. Просто слід затямити на майбутнє: не варто, перш ніж він сяде грати, оголошувати його Шопеном, Лістом і Ріхтером вкупі.

Не так болісно буде опісля розчаровуватися…