Україна – Англія – 0:4

Похмура символіка: з самого ранку зарядив занудливий дощ – наче природа ллє сльози за мріями українських футболістів та їхніх вболівальників…

Зараз, через деякий час після цього невдалого для нас чвертьфіналу не можна відмовитися від думки: можливо, якось надто глибоко засіла у свідомості фахівців, тренерів збірної та самих футболістів ідея про те, що завдання на турнірі вже виконано? Наскільки це вплинуло на дії наших гравців – сказати важко. Цілком можливо, що  якби й не було цього фактора, команда Шевченка все одно поступилася б команді Саутгейта. Зате трохи легшою тепер видається відповідь на таке риторичне запитання: а чому, на підставі яких своїх  футбольних чеснот ми мали обіграти збірну родоначальників футболу? Лише тому, що двоє з наших з різним ступенем успіху виступають в їхнім чемпіонаті? Так цього ж зовсім недостатньо, щоб поставити хоча б приблизний знак рівності між АПЛ і УПЛ…

Можна, за бажання, знайти і втіху: збірна України на турнірі пройшла далі, ніж французи, німці, бельгійці, португальці. Можна, задля порівняння, припустити, що, приміром, чехам значно прикріше сходити з дистанції після поразки від Данії – після того, як у попередньому раунді вони сенсаційно (і безапеляційно) перемогли збірну Нідерландів. В будь-якому випадку нинішній виступ українців кращий за бліденький перформанс на Євро-2012 (що теж завершився поразкою від англійців). І вже точно не йде в жодне порівняння з тою принизливою безпомічністю, що її продемонструвала команда М.Фоменка на Євро-2016. Це трохи втішає, але…

Вже на 4 хв. всі хитромудрі передматчеві розклади й стратегії полетіли шкереберть – Стерлінг розрізав пасом начебто численний захист України і вивів Кейна віч-на-віч з Бущаном. Капітан англійців скористався цим шансом сповна. Якщо після матчу з Нідерландами нашим футболістам закидали втрату концентрації під завісу гри, то можна сказати, що вони зробили висновки – цього разу втратили її, таку необхідну, на самому початку. Ставка на масовану оборону одразу ж була значною мірою знецінена – нею, звісно, не можна було нехтувати, але хоча б без одного забитого гола вже було не обійтися. Але ця нова і неприємна для нас умова, здавалося, на події на полі не вплинула: англійці, попри статус номінальних гостей, почували себе господарями на римському стадіоні, а у нас же щось віддалено схоже на загрозу виникло аж на 17 хв., коли першого удару в площину воріт Пікфорда завдав Яремчук. Надалі, наші ніби й намагалися шукати шляхи до воріт англійців (а що ще залишалося?), але цим спробам бракувало саме атакувальної визначеності через силу-силенну передач впоперек поля і назад, які часто є ознакою того, що команда просто не знає, що робити. Українці якось намагалися спростувати це враження, і під завісу тайму Шапаренко завдав небезпечного удару, але м’яч пролетів поруч зі  стійкою…

Початок другого  тайму засвідчив, що, крім футболу, нашим улюбленим  національним спортом є звичка наступати на одні й ті ж граблі – українці знову пропустили, можна сказати, “з роздягальні”. Цього разу –  після простенького навісу зі штрафного і підставленої голови Магуайра. З перебігу гри виглядало, що сподіватися на повторення подвигу в матчі з Нідерландами, коли нам вдалося ліквідувати дефіцит у два голи, цього разу не доводиться. Тим більше, коли на 50 хв. під руку підвернулися ще одні гарненькі грабельки: знову нехитрий навіс і – точний удар Кейна головою. Все? The end? Аж ніяк – англійці наче заповзялися довести нам, що їхнє вміння і наше невміння грати головою – одна з футбольних аксіом. 63 хв., знову навіс, цього разу з кутового, і – точний удар Хендерсона. Знову головою.

Після цього бажалося лише одного: щоб цей матч якнайшвидше закінчився. Найменше в ті хвилі не хотілося бути на місці коментаторів, котрим доводилося розповідати про “відсутність приреченості в діях українських футболістів”, про “намагання знайти шляхи до воріт” і про те, що “ми повернемося додому з високо піднятою головою” (???)… 

Що ж, мали рацію ті, котрі прогнозували, що у двобої переможуть англійці. Хоча навіть скептики не передбачали неприємного 0:4. Фортуна цього разу вирішила нам не сприяти, а без її допомоги, як показав виступ на турнірі, було не обійтися. Що ж стосується оцінок виступу на Євро-2020 збірної України, то гарячими слідами можна підсумувати, що був він, скажемо так, очікуваним –  виграли  у тих, хто цілком був під силу, програли ж тим, кому… мали програти за футбольними канонами. Хоча останнє 0:4 залишило дуже неприємний післясмак…