Епопея тривала недовго. Легендарний футболіст тернопільської Ниви Ігор Яворський затримався на чолі канадського клубу Атомік Селектс із Торонто лише півроку. Нині він знову вдома, шукає варіанти працевлаштування.

ЯворськийВ інтерв’ю UA-Футболу фахівець розповів, чому пропрацював у країні Кленового листка так недовго, про нефутбольні заробітки в Канаді колишніх першолігівців і специфічне ставлення місцевих мешканців до того, що вони називають “соккером”.

— Ігоре Петровичу, повернутися в Україну — то ваше рішення?

— Моє. Життя так склалося. Довелося їхати в Росію, ховати дружинину маму. Хоча загалом команда грала непогано. При мені Атомік Селектс провів 11 матчів. У п’ятьох ми виграли, чотири рази програли, а ще два поєдинки звели до нічиїх. Ми знаходилися на третьому місці, відстаючи від лідерів лише на очко. Втім, про якийсь результат у тих умовах думати складно. То тільки у казках усе так солодко. Футболісти там грають як любителі, а гроші заробляють, влаштувавшись на роботу: на будівництво, електриком — хто що вміє. Заробити можна непогано, адже в Канаді за годину платять у середньому 15-20 доларів. Але поєднувати працю з тренуваннями складно. Хлопцям довелося пропускати заняття, випадати з тренувального процесу. Зрештою, питань до гравців я не маю. Вони що могли, те робили.

Та й стимул грати не дуже великий. Мова не лише про гроші. Умови такі, що навіть посівши перше місце, у класі ми не підвищувалися. Все тому, що вищого ешелону банально не існує. Вище лише MLS, а то вже американська ліга. Щоб заявитися туди, треба за принципом NBA чи NHL мати гроші, тобто, надати фінансові гарантії, збудувати футбольний стадіон. ФК Торонто таку арену має. Вміщує вона 45 тисяч і майже на всіх матчах забита вщент.

— На матчах Атомік Селектс у Canadian Soccer League, наскільки я розумію, не так людно?

— Про що ви говорите? Крім українців, на наші поєдинки майже ніхто й не ходив. То футбол, який не приносить радості ні тренерам, ні футболістам. Коли розумієш, що твоя робота нікому не потрібна, працювати важко. Хоча футболісти старалися, аби ті 200-300 осіб, які відвідували наші поєдинки, отримували задоволення. А як по-іншому, якщо більшість із тих вболівальників твої знайомі? Втім, одначе то не те. Постійно згадував Тернопіль. Не беру навіть часів, коли Нива у вищій лізі грала. Нещодавно збирався повний стадіон на кубковому матчі з Севастополем. На наших іграх у першій лізі 5000 людей ходило постійно.

— Разом з вами до Канади поїхало кілька футболістів Ниви…

— Олександр Семенюк, Ігор Ільків, Ігор Мельник, Михайло Басараб, Василь Шпук, Андрій Даньків. Ось вони й працювали. Звичайними робочими. Зарплату отримував лише я. Та й то лише тому, що на іншу працю часу не залишалося. На тренуваннях у нас займалося до 40 гравців. Я працював одночасно з першою, другою командою і з хлопцями, не старшими 23-х років. Заняття вели вдвох із менеджером Анатолієм Цибрієм. Звісно, давався взнаки й мовний бар’єр. Англійську я знаю лише на рівні окремих фраз, тих, які мені постійно потрібні в роботі. Тому допомагали ті українські хлопці, які володіють мовою ліпше за мене. Швидко ж вивчити англійську заважало ще й те, що середовище спілкування було україномовним. Поряд чимало хлопців зі Львова, Тернополя. Вони живуть там вже багато років.

Мушу сказати, що Canadian Soccer League не така проста, як дехто собі думає. П’ять-шість команд звідти спокійно могли б грати у нашій першій лізі. Мова найперше про Serbian White Eagles, Toronto Croatia, Waterloo. За ці колективи виступає по шестеро-семеро леґіонерів. Хорвати, серби, македонці — всі вміють грати у футбол. Вразило те, що майже всі матчі Ліги проводяться на штучних полях.

— Атомік Селектс — то суто команда української діаспори?

— В принципі, так. Власником команди є українець, виходець із Львівської області Ігор Прокіпчук. Він виїхав до канади ще в 1977 році. В основному складі Атоміка при мені були кореєць і бразилець. Решта – українці. Або за походженням, або ті, хто приїхав зі мною. Приміром, дуже гарний нападник Коля Войцеховський. Він перебрався до Канади років десять тому.

— Ті хлопці з Тернополя, яких ви згадували раніше, пограли у першій і другій українській лігах. Вони збираються вертатися?

— Самі вирішать. Організаційно рівень українського футболу з канадським навіть нічого порівнювати. У нас існує чітка структура арбітражу, делегатів матчів. У Канаді ж судді можуть приїхати за 20 хвилин до початку гри. Делегатів матчу там немає взагалі, роботи арбітрів не контролює ніхто.

— Як був поставлений ваш канадський побут?

— Знімали будинок, платили за інтернет, телефон, за світло, воду, газ. Усе зі своєї кишені. Самі собі готували їсти. Приїхали туди без сімей. Не знаю, може, хтось після того й залишиться в Канаді назавжди, але в мене такої думки не було. Я люблю свою країну, у мене тут похований батько, живуть мама, сестра, діти. В Україні себе почуваю комфортніше, ніж у Канаді.

— Етнічні канадці стежать за нинішніми подіями в нашій державі?

— Так. І всі нас підтримують. Без різниці — справжні то канадці чи українці за походженням. Мої друзі звідти, колись тернопільський легкоатлет Андрій Ярошенко, Олександр Король, львів’янин Роман Гіль, постійно допомагають нашим воякам – збирають кошти, відправляють прилади нічного бачення, медикаменти. ФК Атомік також проводив благодійні матчі, на яких збирав гроші для потреб української армії. Футболісти і тренери до цих акцій теж долучалися.

— Ви сказали, що нещодавно їздили до Росії. В українця з галицькою пропискою не було пробем на кордоні?

— Жодних. На харківській митниці, дізнавшись, що ми запізнюємося на похорон, на зустріч пішли як наші прикордонники, так і російські.

— Нині ви знову безробітний. Варіанти працевлаштування вже маєте? Приміром, нещодавно був відправлений у відставку тренер рідної для вас Ниви Роман Толочко…

— Ніхто мене наразі не запрошував. Але бажання працювати є. До пропозицій відкритий. Знаєте, мені досі шкода тієї Ниви, з якою працював до 2014 року. Досі переконаний, що з тим складом ми могли претендувати на вихід до Прем’єр-ліги. Але ситуація в країні продиктувала свої умови. Власне, хотілося б знайти таку роботу, щоб не просто заробляти ті кілька тисяч гривень, а вирішувати якісь завдання.

А два попередніх домашніх матчі нинішньої Ниви дивився вживу. Що можу сказати? Для того, щоб демонструвати хороший, результативний футбол, потрібні виконавці. У Ниви таких гравців нема. Якщо порівняти нинішній склад тернополян з тим, який був у мене — то земля і небо. То по-перше. По-друге, на відповідний рівень має бути поставлена клубна робота. Не володію всіми деталями, але бачу, що футболісти не викладаються на полі сповна. Приміром, я не побачив у тернополян бажання перемогти Нафтовик. Люди відбували на полі номер. Фанати страшенно злі. Суть навіть не у поразках як явищі. При мені Нива програвала вдома Миколаєву 2:3, але люди проводжали нас зі стадіону оплесками.

Чесно кажучи, не бачу в нинішній Ниві футболістів, які могли б грати на хорошому рівні. Можливо, Ярослав Захаревич, Тарас Дурай, декілька молодих футболістів. Усе.

— А ті, хто грав за Карпати у вищій лізі і навіть у єврокубках?   

— Тарас Петрівський, Ігор Озарків? Думаю, їхні найкращі часи вже позаду. Можливо, при хороших футболістах поряд вони себе ще змусили б додати. Але розуміючи, як грає решта, ліпші спускаються до рівня гірших. Мені шкода тернопільських вболівальників. Вони люблять футбол і розбираються в ньому.

— Нині пішла така тенденція, що справді сильні футболісти з іменем воліють грати серед аматорів…

— Був нещодавно в Теребовлі на матчі аматорського Кубка України. Місцева Нива грала з винниківським Рухом. Хлопці з Теребовлі – молодці. Билися, старалися, перший м’яч лише на 43-й хвилині пропустили. А до того Рух навіть особливих моментів не мав. Поки у Ниви були сили, доти вона й билася. А взагалі клас у винниківців відчутний. Спілкувався з Алієвим, з яким знайомий ще за спільною роботою в Запоріжжі. У нас з того часу залишилися хороші стосунки. Сашко каже, що загалом задоволений, лише на поле в Теребовлі жалівся. Воно там справді наче город. А для таких майстрів як Шацьких, Кікоть, Романюк стан газону має значення. Вони ж пограли на хорошому рівні. Так чи інакше, Рух виграв, а теребовлянські вболівальники проводжали свою команду оплесками. Знову ж — веду до теми різних поразок…