Свого часу мій знайомий, який дуже прагнув потрапити у вище коло місцевої “еліти”, в моменти відвертості розповідав мені про фразу, поширену серед представників отої  самої так званої еліти, яку вони зазвичай проголошують під час своїх посиденьок: “Хто має гроші – той пан”. А ще я довідався від нього, що місцеві слуги народу мають якісь там преференції при отриманні земельних ділянок під забудову.

Розповідав знайомий мені про це в ту пору з іронією, однак пізніше, коли його мрія здійснилася і він став членом “клубу обраних”, зробився за своєю поведінкою і життєвими устремліннями дуже схожим на тих, над ким раніше підсміювався. Тепер вітається зі мною спогорда, кивком голови – людина свідома свого місця у містечковому політикумі та статусу “одного з провідних політиків краю”. І свиней, зрозуміло, з будь-ким (в тому числі й зі мною) не пасла…

Мені ж у цій історії цікавіше інше, а саме: справжні мотиви тих, хто рветься чи дряпається нагору східцями політичної ієрархії, дуже далекі від тих тріскучих фраз, якими вони задурюють простолюд. Від самого проголошення незалежності й донині головною і визначальною метою кожного, хто претендує на якусь більш-менш значущу посаду у різних гілках влади є задоволення власних шкурних інтересів. Або ж – ненаситного апетиту.  Вдовольнити його важко – культура споживання (в будь-якому розумінні) на дуже низькому рівні, тому нестримне бажання нажертися змушує пхати у черево все, що тільки можна. І використовувати для цього всі можливі засоби, включно з лицемірством і  дешевим популізмом. Іноді мені здається, що вся ота мажорна мерзота, яка так заважає жити нормальним людям є все ж в чомусь чеснішою в порівнянні з демагогами і “професійними патріотами” (хоча в даному випадку важкувато визначити, який сорт лайна кращий)  – вона принаймні відверто виражає свою сутність, не прикрашаючи власне огидне нутро, а прямим текстом посилає усіх, включно з поліцією, на три “веселі” букви, а то й ще далі… І живе ця “крута” публіка в  своєму світі, керується власними законами (чи “понятіями”) і ій, загалом, байдуже, як до неї ставиться оте стадо навколо неї. Звісно, все це викликає ненависть, але  ще більше ненавидиш тих, хто, прикриваючись ніби легітимним мандатом довіри виборців, “правильно” голосує і попутно залагоджує свої власні справи. Більше того – вони ще й намагаються задурити плебс вишиванковими презентаціями, молитовно складеними руками і бурмотінням під ніс, виспівуванням гімну (національного і духовного). Але –  “Хто має гроші – той пан”. Це – головне гасло, що ним керується практично кожен з отих достойників. Хоча вголос про це, звичайно, не заявляє. Для клапатих вух “лохів” у них заготовлені зовсім інші промови. Зворушливі такі, солоденькі. Їм, може, й не дуже вірять, але… знову обирають тих самих – може, накралися вже і більше не будуть…

Ігор Дуда