Україна – Бахрейн – 1:1

Заголовок – майже у віршованому стилі, але це скоріше декадентська, занепадницька поезія. “Застрягла” наша збірна на рахунку 1:1 – і ніяк не може з нього зрушити четвертий матч поспіль. З цих чотирьох лише нічия з французами на виїзді може розцінюватися як досягнення. Решта домашніх поєдинків – з Фінляндією, Казахстаном і ось тепер з Бахрейном – належать до категорії таких, які хотілося б якнайшвидше забути.

Вибір суперника, швидше за все, не був власне вибором і більше скидався на спаринг з тим, хто… попадеться під руку – інших і більш рейтингових вже порозбирали, тому нам дістався Бахрейн – аж 99-й у рейтингу ФІФА. Якщо ви, приміром, збираєтеся на гірськолижні траси в австрійських Альпах, то більш ніж вірогідно, що  вам для цього не знадобляться путівники по острівних державах. Ні, ви, звісно, задля інтересу можете їх переглянути, але особливої  практичної цінності для вас в даний час це не матиме.

Можливо, так дехто з вболівальників  думав перед грою  з Бахрейном. Даремно. Не знаю, як щодо практичної цінності (тренерський штаб і  гравці нашої збірної, хочеться сподіватись, зроблять належні висновки), але команда з Перської затоки показала себе доволі грамотним у захисті, непоступливим у єдиноборствах колективом, який здатний терпляче чекати на свій шанс. Від доволі експериментального складу української команди (більшість легіонерів під’їдуть пізніше) важко було чекати зіграності, але, на жаль, не змусили чекати на себе неузгоджені дії в захисті, якими більш класний суперник міг би охоче скористатися. Трохи нервував молодий голкіпер Трубін, а його партнер із “Шахтаря” Кривцов, перебуваючи на позиції останнього захисника, деколи допускав невиправдані й небезпечні втрати м’яча. Налагодити конструктив попереду намагався Марлос, однак в першому таймі здавалося що бразильський українець або ще не набув оптимальної форми, або ж кращі його часи вже безповоротно позаду. Сивоволосий Марлос Ромеро Бонфім (саме таке його повне ім’я) суттєво спростував це враження після перерви, коли на пару з Шапаренком заходився розхитувати оборонні редути бахрейнців. Йому ж належить і, мабуть, єдиний в цьому матчі тонкий пас на Довбика, що вивів форварда “Дніпра-1” віч-на-віч з голкіпером гостей. Втім, обігравши останнього, Артем з доволі гострого кута влучив у стійку. Одразу ж після цього спрацювало давнє неписане  футбольне правило про те, що буває, коли ти не забиваєш. Знову “начудив” у своїх володіннях Трубін, що обернулося 11-метровим у його ворота а відтак – голом. Слід віддати належне нашим гравцям – падати лицем у болото перед досить численною, як на нинішні часи, харківською публікою вони наміру не мали, продовжували тиснути на ворота підданих шейха, і на 90-й хвилині простріл Довбика таки знайшов ногу Циганкова. 1:1 – рахунок далеко не почесний, та все ж не куди більш принизливий 0:1, що вже почав було “миготіти” перед збірною України.

Повернуся до заголовку: то що ж чекати далі?

Кращий варіант: до збірної приєднаються її провідні виконавці з-за кордону. За словами А.Шевченка, гру з Бахрейном його підопічні провели на тлі тренувальних навантажень (бігали по полю з датчиками), отож можна сподіватися, що вони дадуть результат і в подальшому хлопці літатимуть по полю на свіжих ногах і зі свіжими головами.

Гірший варіант: матимемо щось на кшталт виступу на Євро-2016. Тоді теж, пригадується, тренерський штаб поводив вдумливу підготовчу роботу, гравці перебували в чудовому бойовому настрої, сповнені бажання вразити футбольну Європу. А що вийшло в результаті? Нині на не зовсім веселі думки налаштовує деякий різнобій у висловлюваннях тренера і футболістів.

Андрій Шевченко: “Для мене не має значення результат в товариських матчах”.

Віталій Миколенко:  “Шевченко перед  грою казав, що кожен матч треба вигравати”.

А ще Віталій додав, що нічия з Бахрейном “додасть команді злості”.

Цікаво, невже її було мало після березневих матчів з Фінляндією і Казахстаном?

Наступний спаринг збірна України зіграє 3 червня у Дніпрі. Суперник – команда Північної Ірландії. Та сама, яка поховала наші надії на Євро-2016…