Минула благословенна пора виборів, ціла галерея нових і абсолютно не знайомих більшості українців облич невдовзі гордовито посяде свої місця в залі Верховної Ради, а країна порине в очікування: а що ж буде далі?

Досвід попередніх років підказує, що далі нічого кращого не буде, але надія, яка, за висловам Гете, живе навіть біля могил, спонукає таки сподіватися на ліпші часи.

Досвід (вкупі з пам’яттю), однак, легко не здається і підказує скільки надій було пов’язано, приміром, з безвізом і як не могла нахвалитися ним попередня владна команда. Мовляв, поїде багато хто з українців за кордон; побачать, як там облаштоване життя, який, зрештою, рівень їхньої культури. А коли повернуться додому, то наполегливо вимагатимуть від влади проведення справжніх, а не “показушних”  реформ. Коротко цю ідею можна висловити так: «Хороший приклад спонукає до наслідування». Але ж наша українська  природа чомусь  така, що більш доречним видається інший вислів: «Поганий приклад заразний».

Ми ж часто, приміром, нарікаємо на те, що прийшли кляті «визволителі» та й принесли нам свої свинячі побутові  звички (зокрема, пити горілку склянками)  вкупі з повальним злодійством, хабарництвом, зневагою до людської гідності. З цим можна було б і погодитися, але… чому ж оспівуваний “щирими патріотами” міцний каркас наших прапрадавніх народних  звичаїв і традицій, нашої здорової моралі, зрештою, віри не став на заваді всій отій заразі? Чому такими родючими виявилися наші галичанські грунти для бур’яну, засіяного чужинцями зі сходу й півночі?

Он прибалти чомусь виявилися стійкішими, зберегли свою ідентичність і, відповідно, рівень культури (хоча любителів хильнути бузкового лосьйону чи “Тройного” одеколону у пору горбачовської боротьби за тверезість там вистачало – бачив у Литві на власні очі).  Трохи прикра виникає думка: причина, можливо, не так в отих північно-східних ординцях, як в нас самих? Тож чи такими вже  перспективними, з огляду на це, видаються масові вояжі на Захід? Для людей з нормальними життєвими установками вони, можливо, такими й будуть.

Але закоренілий хабарник і «рішала», побувавши у законослухняній, Європі, навряд чи захоче змін, які прискорять його кінець. Ні – він хреститиметься і радітиме, що у нас, дякувати Богу, все не так. І що у нас, на відміну від отої Європи,  все можна «порєшать» з потрібними людьми.  

Отож  чи не “зашкрябається” сама Європа, наче при корості, коли до неї рине з України, розмахуючи новими біометричними паспортами, усілякий людський мотлох?

 Кажуть, нові обличчя, позбавлені “родимих плям” минулого, привнесуть в українську політику свіжий струмінь справжніх змін.

Кажуть, оті самі нові обличчя вже невдовзі зрозуміють традиційні  “правила гри” у верхніх ешелонах і охоче приймуть їх, доповнивши власними креативністю молодечим запалом.

Як воно буде насправді? Без склянки горілки, мабуть, не розберешся. Тьху! Знову ці кляті москалі…

Ігор Дуда