Стоячи на зупинці, пригадав повідомлення на сайті про те, що водій, не впоравшись з керуванням і нібито через стан дорожнього покриття, в’їхав просто в зупинку громадського транспорту. Лише встиг подумати, що треба бути уважним всюди, як легківка на величенькій швидкості в’їхала в баюру поряд і обдала мене брудними бризками – наслідками недавнього квітневого дощу.

Те, що водій автівки їхав швидше від дозволених у межах міста 50 км – цілком очевидно, але якби на дорозі не було отої злощасної ями, я, ймовірно, був би позбавлений малоприємного “душу”. А вже потім, увечері, сидячи перед екраном телевізора, переключився пультом з остогидлої політики на канал воєнної історії. Саме демонструвався фільм про “килимові” бомбування американцями Північного В’єтнаму. “Килимові”, наскільки розумію, передбачають руйнацію та знищення послідовно усього на певних площах. Але тут-таки вертляві в’єтнамці в їхніх національних брилях їздять велосипедами по дорогах без ям(?) і вибоїн(?), які начебто мали утворитися після тотальних бомбувань.  Можливо, бомбометання з американських  В-52 велося ювелірно точно, лише по воєнній інфраструктурі? Але ж саме поняття “килимового” бомбування це виключає. То, може, в’єтнамські дороги були зроблені на совість, без такої звичної для нас “усушки” і “утруски” матеріалів, їхнього відправляння “наліво”? Можливо, й справді “звихнений” на марксистських ідеях миршавий в’єтконгівський лідер з цапиною борідкою Хо Ші Мін таки рубав руки злодюгам і брутально, але ефективно відучив народ красти?   

Наші тернопільські дороги, здається, вже 75 років ніхто не бомбував і не піддавав артобстрілу. Важкої бронетехніки на них також не доводилося бачити. Підземних природних катаклізмів теж ніби не було. Та попри це, вигляд  рідних автошляхів справляє гнітюче враження, особливо коли задощить. На автошляхах республіканського значення, доводилося чути, щось таки робиться; туди періодично навідується, суворо насупивши брови Прем’єр-міністр з почтом київських і місцевих начальників. А от міські вулиці – це справжня “masakra”, як доводилося чути від наших сусідів-поляків. Виходячи з одного зі значень цього слова (масове вбивство), то з огляду на людські втрати на наших дорогах цей термін не буде особливим перебільшенням. Мій знайомий, який іноді відвідує Польщу, розповідає, що щоразу, перетинаючи кордон, наче потрапляє в інший світ. Відповідно, при поверненні, коли тебе на першій же вибоїні трясоне, наче мішок з картоплею, виникає враження антисвіту. У нього є єдина версія цього: «Там не крадуть, а у нас крадуть». Не раз доводилося чути пояснення місцевих чиновників про причини жалюгідного стану наших доріг. Їх суть зводиться до одного: «Ми б і раді, але…». І далі йде довгий перелік нібито вагомих причин. Не вважаю себе експертом в економіці, але… але чомусь пригадую отой побачений по телевізору  В’єтнам 1972 р., підданий “килимовому” бомбуванню і… з дорогами без ям і вибоїн. В’єтнам прийнято вважати країною “третього світу”? Цікаво, як нам ще далеко до нього?

Ігор Дуда