Давно відомо: те, що має блискучий фасад, не завжди може похвалитися такими ж бездоганними задвірками. Така, вочевидь, властивість людської психології – виставляти на загальний огляд те, за що можна отримати схвальні відгуки і оплески, і приховувати те, що здатне викликати нерозуміння, а то й осуд…

Нещодавно зовсім випадково опинився на майданчику біля гуртожитків у товаристві студентів уславленого місцевого вишу. Того самого, який готує, як повідомляється у Вікіпедії, десятки тисяч молодших спеціалістів і навіть магістрів (!). Зі стін якого вийшов у світ майбутній Президент України, котрий не проминає нагоди згадати про свою Alma mater і засвідчити їй свою пошану. Того самого, який пишається своїми здобутками, міжнародними зв’язками, участю в престижних проєктах, своєю художньою самодіяльністю та лірико-патріотичними поетесами. Можна ще скоромовкою додати – відомого надзвичайними, сказати б, вибуховими (в прямому розумінні) й доволі темними історіями із казковою зміною водія автівки, що спичинала ДТП. Того самого, який… Перелік об’єктів для гордощів можна продовжувати і продовжувати…  

Та найперша з них, як можна судити з іноді почутих пишномовних виступів керівництва – це студенти: ініціативні, зацікавлені, креативні, вільні,  розкомплексовані.  Майбутнє нашої держави, її окраса і гордість.  Можу підтвердити – так воно і є насправді.   Гурт симпатичних хлопців разом з таким же миловидним дівчам, які кидали мяч у баскетбольне кільце на майданчику, справді виявили неабияку розкомплексованість. Найперше – змусили згадати “бородатий” російський жарт:

– Кто самый лучший шахматист?

– Извозчик: у него что ни шаг – то мат.

Матюки з вуст хлопців злітали з такою ж методичністю, з якою вони жбурляли м’яч у кільце – причому, їхню подругу це аніскільки не бентежило. Навпаки,  її мило-дурнувата усмішка свідчила, що її такий стиль спілкування з друзями цілком влаштовує і є абсолютно природнім.

Ось так: з одного боку – увесь  авторитет вишу  (який ретельно “підігрівається” ним самим), з його науковою елітою, етнографічними колективами, поетесами зі збірками, цікавими переважно їм самим, а з іншого – майданчик з групою цілком нормальних на вигляд, але з лексиконом спеціального ПТУ для контингенту з девіантною  поведінкою майбутніх бакалаврів і магістрів (!)

Чому слід вірити: блискучому фасаду, чи власним вухам, які чують весь колорит рідної мови на задвірку?