Все, закінчилося.

Нарешті зникли білборди й сіті-лайти, які встигли добряче намуляти очі. Нарешті можна буде розгорнути газету без ризику побачити так величезну “верету”, присвячену рекламі чергового політичного рятівника. Нарешті можна увімкнути телевізор  і – не почути в ньому потоків самовихваляння й не побачити гордовито піднятих голів і випнутих грудей (хоча у таборах володарів місць у першій п’ятірці це, безумовно, спостерігається). Аж трохи дивно, як на перший порах вдасться обходитися до всього цього, адже звиклося…

Нарешті вуха не чують, а очі не бачать нескінченних фраз про «мудрий народ», за яким завжди «вирішальне слово». В даному випадку доречніше говорити про половину цього народу, адже явка на вибори ледве дотягує до 50 відсотків.  Цікаво, якої тепер думки про отой мудрий народ, приміром, Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок, його тезко Ляшко чи Ігор Смешко? Вони все ще дотримуються її чи, може, навпаки – згадують нині отой самий народ словами й фразами, що ніяк не вкладаються в рамки проекту закону про “антиматюкацію”?

Хочеться сподіватися,  чекають ще попереду перемоги на Анатолія Степановича, обох Олегів – Ярославовича і Валерійовича та Ігоря Петровича. Останньому, до речі, вже згаданий Анатолій Степанович за кілька днів до виборів пообіцяв “обламати роги” за якісь, на його погляд, негідні діяння. Цікаво, чи є у нього бажання зробити це зараз, коли обоє опинилися в однаковому становищі “лузерів” перегонів?  Втім, особливо засмучуватися їм усім навряд чи варто –  вони й так  успішні публічні особи, топ-гравці на українському політичному полі. Тільки, думається, варто їм  взяти  до уваги одну своєрідну «пораду стороннього». А саме: нехай уникають під час своїй майбутніх політтурне країною та виступів у ЗМІ надто часто вживати  патетичні вислови на кшталт «вірю в  мудрість народу», «з Україною в серці» і цілої серії подібних зразків з передвиборчого арсеналу Віктора Андрійовича. Бо, як свідчать спостереження, їхнє надмірне  вживання може давати зворотний і не дуже приємний для ораторів ефект. Отож варто не зловживати ними хоча б із забобонних міркувань. Мудрості отого народу в даному випадку вистачило якраз настільки, щоб всі вони… «пролетіли» мимо крісел у залі Верховної Ради. Це, звісно, не трагедія і навіть не драма – просто такий собі політичний трапунок. «Ми стікаємо словами» – ця фраза з “Ад’ютанта його превосходительства” (як, до речі, й “Маємо те, що маємо”, авторство якої помилково приписується Леоніду Кравчуку – за прихильної згоди останнього) найповніше відображає сутність передвиборчої стратегії нашого політбомонду. Отой народ, може, не такий уже й великий і мудрий, якщо животіє у своєму нинішньому становищі, та все ж достатньо метикуватий, щоб скрутити дулю в кишені. Одягнутій про людське око вишиванці. Рекламно-політичним відвідинам лікарень і сиротинців. «Ура-патріотичній» фразеології й зовсім не таким красивим реальним справам, що ховаються в затінку квітастої риторики. А головне – пустопорожнім  обіцянкам, яким давно вже час спорудити “монумент ганьби” на головному майдані країни…

Серед повноводдя  вчорашніх оцінок перших підсумків екзит-полів на різних телеканалах знайшлося також місце і для різних курйозних випадків, як от картинного знепритомніння через забутий вдома паспорт, демонстративного розривання бюлетеня на шматки і його поїдання, опечатаної каструлі, що слугувала сейфом… Найбільше ж серед усього цього запам’ятався анекдот, що його розповів політтехнолог Дмитро Раїмов з приводу, здається, висування кандидатур на майбутні посади в уряді та парламентських комітетах: “У зв’язку з вакантною посадою декана всім кафедрам висунути свої члени й разом з висунутими членами прийти  на збори”.

Остаточний підрахунок, в тому числі й по “мажоритарці”, а також процедура “висунення членів” ще попереду…  

Ігор Дуда