Кожної третьої неділі листопада в Україні відзначають День працівників сільського господарства. Цьогоріч це свято припадає на 17 листопада. У цей день з різних трибун знову згадують про працівників села, вручаються нагороди та відзнаки чиновникам та нечиновникам від сільського господарства, а політики намагаються розповісти про свій вклад у розвиток агробізнесу.

Володимир Болєщук, АгропродсервісАле в реальності ситуація не така райдужна. За звітами про великі врожаї ховається велика праця простої людини, сільського робітника, а розвиток агробізнесу відбувається швидше всупереч державної політики, ніж завдяки їй. Таку думку висловив заступник генерального директора корпорації “Агропродсервіс”, депутат обласної ради Володимир Болєщук, коментуючи чергове свято аграріїв.

Він підкреслив, що цьогоріч аж на рівні прем’єр-міністра черговий раз відзвітували про найбільший врожай і розповіли про те, що такий врожай сприятиме зниженню цін.

“Напевно тільки ліниві не говорили про високі врожаї і про те, наскільки це добре для українського ринку. Разом з тим, для українського аграрія низькі ціни — це у першу чергу означає збитки і важкі роздуми на тему, чи будуть кошти для наступного врожаю”, – сказав експерт.

«Між святами про село забувають»

Володимир БОЛЄЩУК зауважив, що в Україні бракує дієвої програми підтримки аграрного сектору, а держава ставиться до сільського господарства, як до “іще однієї галузі економіки”, хоча у більшості країн Європи, куди ми так прагнемо, сільське господарство — це стратегічна галузь, від якої залежить безпека держави і вона завжди у зоні пильної уваги. “Є конкретні факти, котрі говорять про те, що сільське господарство не живе і активно розвивається а лише виживає. Наприклад, візьмемо такий показник, як кредитування сільського господарства. Гроші — це кров економіки і без них неможливий розвиток жодної галузі, в тому числі і агробізнесу. Згідно з даними Міжнародної фінансової корпорації 77% сільсько¬господарських товаровиробників використовують кредити для закупівлі паливно-мастильних матеріа¬лів, 48% – на закупівлю засобів захисту рослин 36% – на придбання посівного матеріалу. Лише 13 % підприємств використовують кредити для технологічного оновлення і 6 % для розширення виробництва. Про що це свідчить? Село лише намагається вижити у складних умовах і підтримувати свою життєдіяльність. У нас важко говорити про інновації і модерну економіку, коли постійно стоїть питання, як повернути кредит взятий на початку посівної кампанії”, – наголосив Володимир БОЛЄЩУК.

Лише 13 % підприємств використовують кредити для технологічного оновлення і 6 % для розширення виробництва.

Приклади іншої державної політики, на думку експерта, варто шукати у європейських країнах, куди ми прагнемо. “У більшості країн ЄС сільське господарство працює на позичкових коштах. Скажімо у Англії і Німеччині залучається близько 50 % від усього капіталу, який використовується у виробництві сільгосппродукції. У Франції — 40 %, у Італії і Бельгії – більше 30 %. Таким чином у ЄС більш, як 40 % господарств перебувають у повній залежності від кредитних коштів і лише 25 % фермерських господарств не використовують кредитів. Проте є суттєва різниця у структурі. У Європі більшість цих коштів вкладається у розвиток і розширення виробництва. Тобто з кожним кредитом їхня продукція стає більш конкурентнозданою у порівняння з українською. Ці кредити можна вважати інвестицією. В Україні ж безпосередні прямі інвестиції у розширення і оновлення виробництва коливається на позначці 2-5 %. В таких умовах годі сподіватися на значні прориви, на підвищення престижу праці селянина”, – говорить Володимир БОЛЄЩУК.

Треба думати, що буде з нашою країною через 5-10 років.

Експерт переконаний, Україні потрібна інша аграрна політика. “Треба думати не тільки про те, як знизити ціну на сільгоспродукцію, а як ефективно використати наші родючі чорноземи, що буде з нашою країною через 5-10 років і як зробити так, щоб Україна втримала позиції одного з найбільших постачальників продовольства на світовий ринок. Краще звітувати не тільки про високі врожаї, а й про те, скільки за державної підтримки залучено коштів у аграрний сектор, які новітні технології втілено, скільки молодих кадрів вирішило пов’язати своє майбутнє із сільською місцевістю і які перспективи розвитку. Зробити це можна, якщо держава буде ставитися до агросектору, як до одного з основних в економіці, передбачатиме постійні і тривалі програми підтримки кредитування саме розвитку, розширення і оновлення агросектору, а не тільки його виживання”, – резюмував Володимир БОЛЄЩУК.