.

Минає шість років з часу жахливої аварії у с. Петриків Тернопільського району. Тоді п’яний 26-річний водій своїм «Опелем» смертельно травмував двох дівчат, причому одну з них, 18-річну Світлану Козлюк, метрів тридцять провіз на своєму капоті. Але першою прийняла удар 16-річна Наталя Гнатієвич – дівчина вдарилась головою об лобове скло, яке розбилось і відрізало їй голову. Тіло впало на асфальт, а голова застрягла між сидіннями і лишилась у салоні.

.

Тим часом вбивця-автомобіліст Олег Струнь, працівник податкової адміністрації, так і помчав далі із жахливим нагадуванням про ДТП. Нещасну дитину так і поховали без голови – її підкинули буквально через пару годин після похорону просто на очах відвідувачів бару. Перед цим знайшли і авто зі слідами крові, мозкової речовини та дитячого волосся в салоні. Довший час темно-синій «Опель» стояв на штраф-майданчику при в’їзді у Тернопіль зі сторони Збаража.

За фактом аварії було порушено кримінальну справу, однак обвинувачений встиг втекти і, за неофіційною інформацією, всі ці роки живе (причому досить щасливо, навіть ніби відкрив власний бізнес) у Москві. А допоміг йому батько.

І всі ці роки він перебуває у міжнародному розшуку Інтерполу, спочатку навіть очолював топ-10 українців, які скоїли жахливий злочин і втекли від правосуддя. З роками його прізвище перемістилось у середину, один час поступалось генералу Пукачу.

Сьогодні, коли минуло стільки років, батьки Наталі переживають, що справу просто спустять на гальмах. Днями матір Наталі, пані Світлана Свист, написала скаргу начальнику обласного управління міліції з проханням взяти розслідування карної справи на особистий контроль.

– Батько Струня декілька разів приїжджав до нас, пропонував гроші та вимагав, щоб ми з чоловіком надали розписку, що не маємо претензій до нього. Спочатку пропонував 5 тисяч, а зараз дійшло до 25-ти і навіть готовий дати 30 тисяч (звичайно, йдеться про долари) за життя нашої єдиної доньки. «Тільки б ви закрили свої морди. Мені краще заплатити вам раз, ніж постійно годувати «ментів», – сказав мені Богдан Струнь, батько ката моєї дитини, – каже Світлана Свист.

– Він Вам співчував? – питаю.

– У нього немає і не може бути співчуття, – хитає головою і замовкає. Раптом жінка перериває паузу: – Знаєте, він був у нашій хаті. Десь півтора чи два роки тому у нашій хаті був Олег Струнь, – уточнює співрозмовниця. – Я відпочивала після зміни, на кухні була лише моя мама, коли до кімнати зайшов незнайомий мужчина. «Ходіть на цвинтар, тільки не кляніть мене», – звернувся до неї. Тут ще зайшла моя двоюрідна сестра, але обидві не впізнали його, бо він був у спортивній шапці. Ще попросив пити, мати налили у горнятко компоту. Тоді він зняв шапку, і вони впізнали Струня, але розгубились. Це тривало декілька секунд. Він розвернувся і швидко вийшов, коли вони вибігли надвір, його і слід прохолов.

– Наталя вам сниться?

– Ні, нас вона не турбує, а от Струнь зізнався, що син казав, що не має спокою. Але після аварії у нашій родині нема життя – одне існування. Я не маю майбутнього, у мене все лишилось у минулому. Я йому цього не вибачу. Це не життя, а мука. Все роблю автоматично: кожного дня тричі ходжу на цвинтар. Встаю зранку і о сьомій вже у неї, і в обід у неї, і ввечері. Ходжу день у день, навіть перед роботою і то йду (пані Світлана працює у пекарні позмінно –автор). Хоча мені казали, що не можна турбувати душу померлої. У мого чоловіка тепер хворе серце, він дістав цукровий діабет, моя мати також постійно хворіє. А у мене взагалі вже половини органів немає – ні серця, нічого. Мені жити не хочеться. Він не тільки мою дитину вбив, Струнь усю нашу родину згубив, усіх чотирьох разом з Наталею, – зізнається Світлана Іванівна, однак в очах сльози навіть не блищать.

За цей час нічого не змінилось у Наталчиній кімнаті – іграшки, комп’ютер, книги, але тепер тут спить її мама.

– Я постійно заходжу в ту кімнату. Бувають дні, що просто відчуваю її присутність у кімнаті, що Наталя стоїть ззаду, здається, що зараз обернусь і обійму її. Але обертаюсь – і лише вазон листям хитає, – зітхає ця маленька, але така мужня жінка. – Одного разу я її з цвинтаря з собою привела. Наш священик постійно каже, що не можна на кладовище ходити після заходу сонця. Але так сталося, що я прийшла у сутінках і привела її з собою. Того разу біля мене у спальні цілу ніч спочатку ніби хтось цукерки розгортав – фантиками шуршав. Наталя любила цукерки. Потім ніби з шафи речі викидав, але насправді все лишалось на своїх місцях. Напевне, Наталя злилася, що я її мучу.

Горе і тяжка непоправна втрата змінила характер матері.

– Я відлучилася від світу, рік часу знала тільки церкву і цвинтар, я ні з ким не спілкувалась, не говорила, нікого не хотіла бачити. Я була замкнута в собі. Думки були всілякі. Навіть хотіла руки на себе накласти. То не життя. Оксані (матері другої загиблої – Світлани Козлюк, – авт.), може, трохи легше: у неї ще двоє дітей, нещодавно онучка народилася. Клопоти, турботи.

Жахливо – загиблі дівчата дружили з дитинства, і хоча Світлана мала сестру-близнючку Сніжану, та часто жартувала: мовляв, їй здається, ніби Наталка – сестра Світлани. А ще за іронією долі Наталя планувала наступного року вступати на юридичний факультет, хотіла бути адвокатом. Олег Струнь також є юристом.

– Мені неодноразово говорили, що Струнь часто пересікав кордон, але вже під іншим прізвищем, за чужим паспортом. Він і на свята приїжджає до матері у Тернопіль, – розповіла на прощання матір загиблої дівчини.

Правда це чи помилка, повинні з’ясувати правоохоронні органи. Тим більше, що останнім часом стосунки між Україною та Росією кардинально змінились на краще. То чому б не вимагати екстрадиції водія-вбивці, враховуючи, що наша країна вже передала в руки російського правосуддя не одного злочинця? Потрібно лише хотіти…

Жанна Попович, “Номер один”