“Бойові дії в Україні наразі зайшли в глухий кут, оскільки ні Україна, ні Росія не можуть досягти значних успіхів. Ситуація просто зависла, і вона не рухається. Ми не можемо перемогти їх на всіх напрямках комплексно. Так само, як і вони нас. Ми дуже чекаємо на нові поставки більш досконалого озброєння”. (Кирило Буданов, керівник української військової розвідки)

“Нам потрібно виграти час для накопичення резервів і початку весняного контрнаступу, який вже не за горами”. (командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський).

Шахи прийнято вважати спрощеною моделлю війни. Справді, гравцям доводиться добряче мізкувати на своїми маневрами, приховувати свої плани, готувати один для одного несподівані прориви і пастки, вибирати вдалий момент для цього, чимось жертвувати… Дуже схоже на роботу воєначальника на командному пункті. Тож навряд чи варто дивуватися, що багато видатних полководців були вмілими шахістами. Наполеон, Манштейн, Рокосовський і немало інших залюбки полюбляли розвивати за шахівницею нестандартне мислення, яке добряче прислужилося їм під час їхньої воєнної кар’єри.  

Звісно, ця схожість шахів з війною не є повною. На шаховій дошці твої “підлеглі” – починаючи від пішака і до короля – є слухняними і безвідмовними, аж до самогубства, виконавцями твоєї волі: рухатимуться, куди тобі захочеться і безвідмовно пожертвують собою, якщо це здасться тобі необхідним.  Про таке воєначальникам на війні, доводиться, напевно, лише мріяти…

Аналогію між шахами і війною провів не випадково – є в історії древньої гри епізод, який трохи нагадує хід нинішнього протистояння на полі бою України та Росії – за всього розуміння, що в одному випадку йдеться про спортивний поєдинок, а в другому – про криваву бійню, якій наразі не видно кінця.  З вересня 1984 р. до лютого 1985 р. відбувся матч на першість світу між тодішнім чемпіоном Анатолієм Карповим і претендентом на цей титул Гаррі Каспаровим, який так і не закінчився проголошенням володаря світової шахової корони, оскільки був перерваний тодішнім президентом ФІДЕ філіпінцем Флоренсіо Кампоманесом. Таке рішення з суто людської точки зору було зрозумілим: матч, який проводився до шести перемог без обмеження кількості зіграних партій, до 14 лютого зайшов у суцільний нічийний глухий кут. Карпову, який доволі швидко повів у рахунку 5:0, залишалося здобути лише одну перемогу для збереження титулу; Каспарову ж поступово вдалося скоротити відставання до 3:5, він прагнув наздогнати суперника, але… крім 8 результативних партій, решта 40 (!) закінчилися внічию. Здається, всім присутнім тоді на матчі у Москві шахи вже просто обридли, отож Ф.Кампоманес, скориставшись внесеною в регламент матчу фразою про особисту відповідальність президента ФІДЕ за проведення матчу, заявив про припинення поєдинку без оголошення переможця. Своє рішення він мотивував тим, що “були вичерпані психологічні та, можливо, фізичні ресурси не лише учасників матчу, а й усіх, хто мав до нього відношення”. Новий поєдинок між Карповим і Каспаровим повинен був розпочатися у вересні 1985 року…

Тепер повернуся знову до війни України з Росією, з порівняння  якої з шахами починався цей матеріал. Москва рік тому сподівалася на її швидке й переможне для себе завершення (напевно, як і Карпов у 1984 р. за рахунку 5:0 на його користь). Вийшло все не так – і для Карпова тоді, й для російського військово-політичного керівництва тепер. Як і тодішній матч за світову шахову корону, нинішнє протистояння між  тоталітарною ордою і, нехай і дуже далекою від досконалості, та все ж демократичною і орієнтованою на Європу Україною, зайшло, здається в такий же глухий кут: росіяни, за великим рахунком, досягли мізерну частину від того, що початково планували; ми ж хоч і б’ємося вперто, завзято і, сказати б, вміло, все ж відчуваємо брак ресурсів і засобів для рішучого перелому ходу війни на свою користь. А це означає, що таке становище може тривати (з урахуванням впертості обох ворогуючих сторін) дуже довго. І, на відміну, від світу шахів, тут не доводиться сподіватися, що відшукається достатньо авторитетний і наділений повноваженнями топ-політик, який своїм вольовим рішенням буде здатний припинити цю війну практично в центрі Європи. Отож, залишається сподіватися лише на нашу кінцеву перемогу. Таку саму, яку здобув у повторному матчі восени 1985 р. нинішній запеклий опонент путінського режиму Г.Каспаров над його нинішнім вірним прислужником А.Карповим.

Все ж є щось схоже між шахами і війною. Хоча відмінностей теж вистачає…