Місто майже в полудневий час не те щоб безлюдне, але звичного за нормальних умов гамору в ньому немає й близько.

Ознаки мирного життя можна побачити: посеред тротуару неквапливо розмовляють дві знайомі жінки (“Молоді кудась втікают, а мені шо робити?”), дехто з  любителів оздоровчого бігу намотує кілометри в парку і на набережній. Однак зовсім поряд – радикальним чином змінена ще недавно цілком мирна установа. Перед входом – мішки з якоюсь сипучою речовиною. Особливої естетики будові вони не додають, але на неї нині зважають приблизно так само, як на поради повноцінно висиплятися, робити ранкову зарядку і  харчуватися згідно з таблицею калорій. На кількох поверхах – справжня військова казарма. Дуже багато людей; хтось здійснює перекличку для списку, ще хтось з’ясовує, де командир взводу…

Неозброєним оком видно, що місто готується до найгіршого варіанту. Втім, доводиться уточнити: готується по-різному, не без врахування інтересів Його величності зиску. Хліб у крамниці поблизу ще позавчора коштував 19 грн., а нині вже – 21. Популярне друковане видання на своїй “бойовій сторінці” безапеляційно заявляє, що “підняття цін у час війни – мародерство”, але, як скрушно повідомляє кіоскерка, вже коштує на 1 грн. дорожче. Це стосується й іншого відомого в краї ЗМІ. Знизую плечима, та все ж купую. “Це тільки початок”, – повідомляє обізнана господиня прилавку. Одразу пригадуються суворі застереження голови ОДА в присутності членів нинішнього  керівного тріумвірату стосовно того, що підняття цін в нинішніх умовах неприйнятне і буде жорстко каратися. Вочевидь, одного лише попередження і кивання пальцем – мовляв, дивіться, торгаші, а то… – недостатньо. Мабуть, пора таки когось предметно і в науку іншим покарати. А то з отими скачками цін така потрібна нині єдність всього суспільства все ж відчувається не до кінця – хтось таки, вочевидь,  норовить скористатися моментом для власної вигоди…