Так склалося, що саме цього дня, 20 квітня, народилися двоє чоловіків, один з яких здобув свій авторитет, розвінчуючи імідж другого. Ім’я одного з них добре відоме кожному, оскільки вже давно стало символом людиноненависницької тиранії. Ім’я другого відоме здебільшого  шанувальникам військової історії, серед яких уже тривалий час точиться полеміка навколо його творів і висловлених у них ідей.

20 квітня 1889 р. у тихенькому й ошатному австрійському Браунау народився Адольф Шикльгрубер, якому судилося стати страховиськом для всього світу на прізвище Гітлер.  І того ж 20 квітня, але 1947 р. у селищі Барабаш аж Приморського краю тодішнього СРСР в родині українця і росіянки народився Володимир Резун, більш відомий під ім’ям Віктор Суворов, колишній агент резидентури ГРУ СРСР в Женеві, розвідник-перебіжчик, а тепер – письменник, широко відомий своїми знахідками в царині історичного ревізіонізму.

На віртуальному дискусійному майданчику можна було б передбачити запеклу суперечку між Гітлером і Суворовим. Можна припустити, що Адольфу Алоїзовичу, з його параноїдальною манією величі та власної непогрішимості, зовсім не до смаку були б численні сторінки з книги Суворова “Самогубство”, в якій він зображений яскраво вираженим психопатом, нездатним приймати адекватні рішення і належно контролювати виконання власних розпоряджень. І навіть більше – організатором і натхненником неймовірного безладу, що панував у вищому німецькому військовому командуванні. З якихось причин (можливо, щоб навернути на свій бік багатьох незгідних з ним ветеранів радянської армії) В.Суворов у якості позитивного антипода Гітлеру вибрав не менш одіозного диктатора Сталіна, наділивши його якостями мудрого стратега і надзвичайно ефективного “антикризового менеджера”. Та все ж у одному питанні можна припустити цілковиту згоду Гітлера з позицією Суворова. Воно стосується визначальної  теми, а саме: хто насправді винен у розв’язанні війни, яку ми десятиліттями називали “великою вітчизняною”? В.Суворов доволі переконливо, з численними фактичними викладками доводить: Сталін мав твердий намір завдати удару першим, і операція “Гроза” (напад на Німеччину і Румунію) планувався на 6 липня 1941року.  Отож, на думку Суворова, наступ Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. – це відчайдушна спроба відвернути радянську танкову лавину, що ось-ось мала ринути в Європу – з усіма наступними наслідками уже відомих “визвольних походів” у вигляді “докорінних соціально-економічних перетворень”. Ця концепція, можливо, й не беззастережна, але має багатьох прихильників. І мала б послугувати доречним історичним застереженням тим прихильникам зближення Німеччини та Росії, які живуть на берегах Рейну чи Одеру.

Доля Адольфа Гітлера відома і навряд чи надихає дуже багатьох на бажання повторити її (хоча є, звичайно, патологічні винятки). Доля  Віктора Суворова  виявилася милостивішою до нього, ніж до його колег-розвідників Литвиненка і Скрипаля, котрі сповна (хоча й з різним ступенем фатальності) відчули на собі мстивість російських спецслужб. Чи то він сам виявляє належну обережність та дотримується суворих приписів, чи британська контррозвідка діє оперативно і на випередження, чи… в Росії про нього забули? Це на нащадків Берії та Судоплатова не дуже схоже – можна поцікавитися у того ж Сергія Скрипаля. Він, як повідомлялося, уже прийшов до тями після отримання “привета с родины”…

Ігор Дуда